Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Звичайно, українські історики мертво мовчать майже 400 років про ці славетні перемоги гетьмана Сагайдачного над московитами у 1618 році та продовжують «співати» старих московських пісень про відновлення Київської митрополії у 1620-му чи у 1621 му році. Який рік веліла Москва називати, той і називали.
Тож судімо самі, взяв чи ні у 1618 році гетьман Петро Сагайдачний Москву! А головне, — чи була вона йому потрібна після такої капітуляції?
«1 січня 1619 року (козаки) зняли облогу Калуги і двома похідними колонами рушили в напрямку України» [227, с. 161].
Але в зв’язку з тим, що П. Сагайдачний заборонив запорозьким козакам ходити в морські походи, десь наприкінці травня 1619 року його позбавили гетьманської булави та обрали гетьманом знову Дмитра Барабаша.
«Однак останній довго не протримався на неспокійному гетьманському посту у Війську Запорозькому. Десь наприкінці червня — на початку липня в урочищі Маслів Став (нині с. Маслівка Миронівського району на Київщині) на загальній козацькій раді Д. Барабаша скинули з гетьманства. Боротьба за булаву не на жарт розгорілася між П. Сагайдачним та Я. Бородавкою… Після того, як на Масловому Ставі гетьманом став П. Сагайдачний, козацька рада висловилася, зокрема, за рішуче обстоювання інтересів Православної церкви» [227, с. 162].
На мою переконливу думку, останнє речення ще раз підкреслює тезу про існування відновленої Київської (на той час липень 1619-го) митрополії. А це ще раз засвідчує про її відновлення 1617 року. Хоча, звичайно, російські історичні і церковні джерела подавали цей матеріал під 1621 роком. Що підтримували і українські історики в часи російської більшовицької держави. Послухаємо ще раз: «6 жовтня 1621 р. у Братській церкві патріарх (зверніть увагу, навіть не зазначається, що той патріарх був Єрусалимський. — В.Б.) висвятив ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова Борецького у сан київського митрополита, межигірського ігумена Ісайю Копинського — на перемишльського єпископа, а Мелетія Смотрицького — на полоцького архієпископа» [65, с. 235].
Українські історики, уже незалежної держави, цитували російського офіційного царського автора (Санкт-Петербурзьке видання 1910 року). І лише в останні роки, відчуваючи маразм московської фальсифікації, наші історики змушені були наблизити на 1 рік висвячення Київського митрополита та відновлення діяльності Православної церкви. Але вони не чіпали основного чинника московської фальсифікації: першочергового висвячення московського патріарха Філарета (1619 рік). Послухаємо: «Невдовзі після бою із татарами П. Сагайдачний зустрівся з Єрусалимським патріархом Феофаном, який прибув до Києва 25 березня 1620 року)… Відтак Єрусалимський патріарх Феофан, попри жорстку антиправославну позицію польської влади, врешті-решт зважився відновити вищу православну ієрархію Київської митрополії. До 10 вересня 1620 року він висвятив на Київського митрополита І. Борецького, а також поставив на єпископські кафедри 5 єпископів (владик)» [227, с. 165].
Автор не говоритиме про повне нестикування російського та українського текстів. Маразм матеріалу ще й у тому, що запорозькі козаки, починаючи із 1618 року, звертаючись до польського короля Сигізмунда III, обстоювали права православної неіснуючої з 1596 року церкви. Бо за офіційними матеріалами, вони її відродили тільки у 1620 році.
Наводимо офіційну думку української історичної науки: «Важливою подією для українських земель стало відновлення православної ієрархії, яка припинила своє існування після Берестейської церковної унії 1596 р(оку)» [65, с. 235].
Ми вже говорили, чому виник цей черговий анекдот у російській, а відтак і в українській, історичних науках. Саме так: згідно із московськими забаганками, їхній патріарх Філарет (Романов) мав висвятити українським козакам Київського митрополита. А повернення Філарета з полону (1619 рік) — дата фіксована в Європі. Звідціля й з’явились усі непорозуміння…
Та повернімося до подальших подій.
1619 року Османська імперія уже розпочала готуватися до війни з Річчю Посполитою. Звичайно, існували суперечки міжімперські, які сприяли початку війни. Та чомусь ніхто не звертає уваги, що Московія у 1618 році, підписавши Деулінське перемир’я, втратила майже всі землі, які їй за наказом Османської імперії передав кримський хан Менглі-Гірей та які вона в ході воєн з Великим Литовсько-Руським князівством і Річчю Посполитою прихопила. Ми ж пам’ятаємо, що Московія ще з кінця XV століття була васалом Кримського ханства і Османської імперії, завжди виступаючи на їхньому боці.