Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

Автор звертає особливу увагу на останню вимогу. Про таку вимогу у Вільшанській угоді не йшлося. Щось же це значить. Звичайно, Єрусалимський патріарх Феофан тут же, в супроводі 5-тисячного загону козаків був відправлений до Москви, аби з’ясувати всі обставини. І в нашому історичному поданні абсолютно немає значення, чи мав він таке завдання попередньо, чи це було рішення його та Петра Сагайдачного. Про те ж, що висвячення Київського митрополита і відновлення православної Київської митрополії відбулося у 1617 році, ще до поїздки Єрусалимського патріарха до Москви, свідчить і політична, релігійна вимога козацької ради у червні місяці 1618 року, і відправка 5-тисячного таємного козацького корпусу до Московії напередодні походу до неї війська П. Сагайдачного.

Аби краще зрозуміти, що трапилося під Москвою 14 жовтня (новий стиль) 1618 року, — чому гетьман П. Конашевич-Сагайдачний помилував Москву та не спалив і не знищив її вщент, — треба пильніше глянути на завоювання козаками Єльця, де московити нічого не приховували. Бо, звичайно, до подій під Москвою вони понакидали велику купу «доважків брехні». Хоча, за описами, події під Єльцем відбувалися однаково з московськими. Послухаємо:

«16 липня запорозьке військо стало під добре укріпленим Єльцем. Після того, як козаки підготували знаряддя облоги, у тому числі штурмові дерев’яні башти, під вечір 18 липня П. Сагайдачний наказав іти на приступ Єльця. Упродовж ночі запорожці кілька разів штурмували місто під гарматним вогнем його захисників. Наступного дня козакам вдалося захопити острог, тобто дерев’яно-земляне укріплення. Захисники острога почали у паніці утікати, багато з них потонули у річці Сосні. Побачивши, що острог впав, захисники міста послали до запорожців священиків (так званий хресний хід. — В.Б.), аби вони просили у них (запорожців. — В.Б.) пощади. Було домовлено, що єльчани видадуть козакам своїх воєвод, а також царських послів до Криму, які везли татарам споминки, тобто данину. Відтак усі ці особи, у тому числі воєводи Андрій Полєв та Іван Хрущов з дружинами, стали полоненими запорожців… Після здачі міста з процедурою хресного цілування, мешканці Єльця дістали свободу дій…» [227, с. 159–160].