Майдан. (Р)Еволюція духу

Рубіконом, на який я врешті наважився, став проект «Орест Лютий». Саме з нього почалася активна фаза бойових дій на всіх фронтах. Із виходом першого кліпу (1-го лютого 2012 року) ми катастрофічно посварилися з дружиною. «Ти перетнув межу мого терпіння! Хіба не розумієш, що за такі пісні вони тебе вб’ють!? Батько п’ятьох дітей, ти про них подумав? Ти про мене подумав? Від нас підуть усі замовники, нам не буде що жерти!» Що я мав відповісти? Що вона має рацію? І мої аргументи про те, що я так далі жити не можу, що не хочу бути рабом і прислужником у злочинців і кримінальних покидьків, що я, врешті-решт, громадянин і хочу бачити свою державу чесною, чистою та гідною, бо мені соромно і боляче за те, що коїться у ній, мені не байдуже — у якій країні ростимуть мої діти — і я не хочу перекладати відповідальність за її майбутнє на жодних Ющенок-Януковічей, а прагну здобути елементарні права поваги до себе і до свого бажання бути українцем у своїй державі, самому творити своє майбутнє? Здавалося б, смішні, ідеалістичні, наївні бажання вже дорослого сорокарічного дядька... Дружина вказала мені на двері, заявивши: або діти та родина, або творчість та країна! І вгадайте що я обрав? Пробачте, діти! Можливо, колись ви зрозумієте свого романтичного батька-митця. Пробачте мені, Софійка, Іванка, Андрійко, Ориська та Іванко! Я вас люблю і заради вас іду на цю тотальну війну, в якій ми обов’язково переможемо.

…Півтора місяця я просидів, засипаний снігом у селі Плисецьке, пишучи неполіткоректний автобіографічний роман «Доба. Сповідь молодого бандерівця» про українські визвольні змагання початку 90-х років, активним учасником яких був сам, про Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, де пропрацював майже 13 років, про різних нині діючих публічних персон при владі, які у ті далекі 90-ті тільки починали свою підступну проросійську діяльність і яких знав особисто. «А ти не боїшся?» — запитав мене Влад Кириченко, власник видавництва «Наш Формат», яке взялося опублікувати мої тексти. «Боюся, а що робити?» — знизував я плечима, але відступати вже нема куди. Орест Лютий покотився країною. В Ютубі кліпи набирали сотні тисяч переглядів. Почалися гастролі і погрози мене вбити, відірвати яйця, закопати в землю, викрити в нацизмі, жидівстві і педерастії, а також одночасному запроданстві російському ФСБ і Держдепу США. Колишні замовники з Донецька, Харкова, Одеси, Дніпропетровська та й Києва — замовкли навіки. Трохи рятував Львів. Виступи у клубах за копійки — у порівнянні із моїми шоу-бізнесовими гонорарами — аж зовсім не компенсували витрати на проект. Але яке досі не знане задоволення! Ти робиш і кажеш те, що рветься із твого серця, а не те, що написано у твоєму сценарії. Ти живеш від концерту до концерту, бо тільки там ти справжній. Дякую всім, хто підтримав нас у ту мить. Без вашої підтримки було б дуже зле… А ще хочу сказати, що всі можливі кошти, які зароблялися від того дня, одразу ж перенаправлялися у нові проекти, каталоги, книги, виставки. Я не купував собі нічого зайвого, крім нехитрої їжі, та ще заправляв авто, і був би абсолютно щасливий, якби дружина безперешкодно допускала мене до дітей, але такого майже не траплялося, бо, на її думку, татко став націонал-фашистом, перетворився на упиря і демона, що ночами п’є кров донецьких і луганських немовлят. Але ми воювали як могли. У вересні 2012 року у Львові на Форумі видавців презентували роман «Доба» і перший альбом Ореста Лютого «Лагідна українізація». У жовтні пішов у роботу великий проект альманаху «Жлобологія», де зібрано усі напрацювання митців-жлобістів за останні роки, а також 33 есе видатних українських письменників, культурологів, мистецтвознавців на цю тему. В березні 2013-го у видавництві «Остання барикада» вийшла повість «Смерть малороса» — мій найрадикальніший твір. Сюжет простий: чорти у неприродний спосіб пляшкою від безалкогольного пива ґвалтують письменника-малороса, дуже схожого на Олеся Бузину (ну дуже вже дістав він мене своїми брехливими опусами). Ця ж повість у травні 2013 разом з кримінальними повістями «Донецький Х...» і «Трахнути відьму» увійшла до збірки «Після злучення тварина сумна». В червні минулого року на телеканалі ТВІ вийшло анархо-кабаре «Зелена лампа», вкрай радикальна, як для українського телебачення, програма, що висвітлює проблематику українського сьогодення з мистецько-філософського погляду. І, нарешті, в рамках ювілейного 20-го форуму Видавців, ми разом із митцями СВХ презентували свій талмуд — «Жлобологію» — разом із живою інсталяцією «Жлобопарк» (гопнік звичайний і тітушка-антіфашист в одній клітці), яка викликала у львів’ян і гостей міста великий вир емоцій — від захвату до лихого обурення. Рік видався вкрай плідним. Але безумовним мистецьким апофеозом діяльності СВХ стала заключна виставка «ЖЛОБ. ЖЛОБСТВО. ЖЛОБІЗМ», яка проминула у рамках фестивалю KIEV CONTEMPORARY ART 2013 у «Мистецькому Арсеналі».