Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
«Це дуже символічно, що ми демонтуємо виставку саме 2-го грудня. Мені здається, що епоха жлобства закінчилася. Настає щось нове» — ці пророчі слова промовив Іван Семесюк, допомагаючи Олексі Манну знімати зі стіни поліптих «Викликай Бога революції». «Здається, нас почули вищі сили!» — як завжди, іронічно зауважив Манн, маючи на увазі пророчу назву твору. Вчора ми всі були на Банковій і вперше в житті відчули як ріже очі і забиває подих сльозогінний газ, побачили як атакує «Беркут» і як палають коктейлі Молотова. Але до того Семесюка намагалися побити (як провокатора). Проте, про все за порядком...
Того, що революція розпочнеться наприкінці 2013-го року ніхто не чекав. Всі закладалися на 2015 рік, коли мали переобирати Януковича. Можна сказати, що революція захопила нас зненацька і накинулася як зголоднілий собака на мозкову кістку, і вже спокою не давала, аж поки не вигризла, не висмоктала всі наші почуття й емоції до краплі. Три місяці боротьби і нечуваних історичних подій були попереду, але тоді, 21 листопада, коли у Фейсбуці близько 20.00 з’явився пост Мустафи Найєма, а згодом Парубія «Всі на Майдан», про це ніхто не здогадувався. Спершу все, як завжди, нагадувало карнавалію 2004 року. Близько десятої вечора на Майдані зібралося сотні півтори людей. Веселі студенти стрибали з прапорами і вигукували «Той, хто скаче — той в Європу!». Пані Ірина Фаріон вся світилася від щастя і дуже слушно зауважила: «Янукович підписав собі смертний вирок. Якби пішов на асоціацію, а перед виборами випустив би Юлю, то гарантовано став би президентом. А тепер гаплик!» (як у воду дивилася). Підтягнулися артисти з театру Франка, знайомі журналісти, письменники — суцільна інтелігенція. Десь близько одинадцятої «пожалували» Кличко з Яценюком. Всі питали: «Що робити? Який план дій!?» Але опозиційні очільники загадково посміхалися, ніяково розводили руками і все благали заспокоїтись. Вже тоді вони виглядали абсолютно розгубленими і безпорадними (якими і залишались у подальші дні і місяці революції). Ініціативу брав народ. Частина натовпу чкурнула на Банкову, потім повернулася. На Майдан підтягувалися «старі революціонери», люду вже було тисячі з півтори, з’явилася купа камер, близько півночі завезли польовий комплект звуку — і почалося...
Нас від початку Майдану називали «провокаторами» та «екстремістами». Вже наступного дня, коли Семесюк та Манн намалювали перші «люті гасла»: «Овощ созрєл. Пора убірать», «Нація за люстрацію», «Місце упирів у казках, а не у владі» і таке ін., до нас підходила купа незрозумілого вигляду дядьків і тьоток. Вони шипіли щось на кшталт: «О, повилазили, підараси!» Хоча, насправді, підараси стояли трохи осторонь у своїх веселкових шаликах і шапочках, і, зауважте, з праворадикальних митців, одягнених за останньою скінхедівською модою, їх ніхто не чіпав! Бо від самого початку на Майдані витав дух толерантності і доброзичливості. Як у раю. Вовки мирно паслися разом з вівцями, а хижі гієни не завдавали жодної шкоди безневинним кроликам. І так тривало трохи більше тижня. А потім побили студентів. І країна змінилася.