Трилогія смерті

«Не помер, — мала б відказати мені місіс Гутіерес, — просто спить».

Але вона цього не сказала, отож я подякував їй за мовчанку й вибіг у коридор, не знаючи, що мені робити. Я не мав грошей навіть на те, щоб дістатися до Голлівуда звичайнісіньким трамваєм. Я…

— Генрі! — гукнув я зі сходів наниз.

— Що? — озвався голос позад мене.

Я крутнувся на місці й аж ойкнув. Довкола була непроглядна темрява.

— Генрі, це ви?..

— Я, — сказав Генрі й виступив туди, де було трохи видніше. — Коли вже Генрі надумує сховатися, то він ховається добре. — Милий Боже, той містер Гниляк знову був тут. Я гадаю, він знає, що ми знаємо те саме, що й він, про всю цю історію. Отож як я зачув, що він скрадається балконом за моїм вікном, то й дав ходу з кімнати, прожогом вискочив. Навіть те, що мав у руках, на підлогу покидав. Ви знайшли?

— Так. Ваш ціпок. І мотузку з вузликами замість чисел.

— Хочете знати про ті вузлики, що воно за числа?

— Так.

— За день перед тим, як Фанні пішла од нас навіки, я почув, що у коридорі хтось плаче. Прислухавсь — а то вона стоїть за дверима. Я відчинив і впустив усе те гірке горе. Не так часто побачиш її нагорі, бо піднятися сходами — то для неї чиста погибель. «Ой, не треба було мені цього робити, — каже, — ой, не треба, я ж сама в усьому винна», — і так знов і знов. А тоді: «Візьміть оце, Генрі, збережіть його, — каже. — Ой, яка ж я дурепа!» — та й дає мені якісь старі грамофонні платівки й газети. «Це дуже важливе», — сказала вона, а я подякував та й подумав собі: де в біса, — і тоді вона пішла, все так само плачучи й бідкаючись, яка вона дурепа. Я сховав ті старі газети й ті платівки та й не згадав про них і разу, аж поки Фанні не поховали й не відспівали, а оце сьогодні вранці трапили мені під руку ті газети, ну, я й подумав собі: а що ж воно таке? Пішов до місіс Гутіерес і питаю: «Що тут написано?» Вона почитала щось там, то по-мексиканському, то по-англійському, та й знайшла ті слова, обведені чорнилом, ви їх бачили, ті самі слова у п’ятьох різних числах газети, і той самий телефонний номер. Отоді я й замислився, чого Фанні так гірко плакала й що то за номер, а від так зав’язав собі вузлики й зателефонував туди. Ви теж зв’язувалися з ними?