Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Десь серед ночі я прокинувся. На піску поруч мене нікого не було, проте місце, де лежала Констанс Реттіґан, пригортаючи бідного письменника, ще зберігало її тепло. Я підвівся й почув, як вона хлюпочеться й по-тюленячи фиркає у хвилях. Потім вона вийшла на берег, ми допили шампанське й проспали мало не до полудня.
Днина випала така, що тільки жити й ні про що не думати, — коли просто лежиш і відчуваєш, як шумують у тобі життєві соки. Та зрештою я мусив сказати:
— Я не хотів псувати нашої прекрасної ночі. Боже, це ж була така радість — дізнатися, що ви жива! Але правду кажуть: одне лихо минає, друге навертає. Той містер Диявол-у-Плоті з вашого берега втік хтозна-куди, бо подумав, що це з його вини ви втопилися. Він же сподівався тільки на те, щоб поплавати з вами голяка і віддатися нічним утіхам, як ото року двадцять восьмого. А тут на тобі: ви нібито потонули. Отож він утік. Одначе залишився ще один, той, хто наслав його на вас.
— О Боже! — прошепотіла Констанс. Її склеплені повіки здригнулися, мов павучки посеред своєї мережі. Потім вона знеможено зітхнула. — То, виходить, це ще не кінець?
Я стиснув її обліплену піском руку.
Після довгого мовчазного роздумування вона, не розплющуючи очей, озвалася.
— Холодильник Фанні? Тієї ночі, п’ять століть тому, я так і не поїхала туди подивитись. Але ж ви дивились і нічого не побачили.
— Тим-то й треба поглянути ще раз. Але біда в тому, що поліція почепила на квартиру свій замок.
— То ви хочете, щоб я поїхала туди з ломиком і зірвала його?
— Констанс…
— Я заходжу в будинок, виганяю з коридорів усю нечисть, ви лупцюєте її кийком, потім ми вдвох ламаємо замок, вигрібаємо ложкою майонез із банок і на дні третьої банки знаходимо відповідь чи розгадку, якщо вона й досі там, якщо не стала непридатна чи хтось її не забрав…
Задзижчала муха й діткнулась мого чола. У пам’яті в мене зринув давній спомин.
— Мені оце пригадалось одне оповідання, читане багато років тому в якомусь журналі. Дівчина попадає в льодовик і замерзає. А через двісті років лід розтає, і ось вона тут як уродилася — все така ж гарненька й молода.
— У холодильнику Фанні немає гарненької дівчини.
— Ні, там має бути щось жахливе.
— А коли ви його знайдете, якщо знайдете, — то знищите?
— Дев’ять разів. Еге ж, мабуть, так. Дев’ять разів вистачить.
— До речі, — мовила Констанс, побліднувши на виду під своєю засмагою, — як там починається та бісова перша арія з «Тоски»?
Коли я вийшов з машини перед будинком Фанні, надворі вже посутеніло. Ще темніша сутінь була за відчиненими дверима вестибюля. Я довгу хвилю стояв і дивився туди, і рука моя на дверцятах старого «форда» Констанс Реттіґан дрібно тремтіла.
— Може, старенькій матусі піти з вами? — спитала Констанс.
— Ой, та годі вам, Констанс!
— Пробачте, синку, — вона поплескала мене по щоці, поцілувала так, що мої повіки злетіли вгору, мов рвучко підняті шторки, а тоді тицьнула в руку якийсь папірець і підштовхнула вперед. — Це телефон моєї хатини, зареєстрований на ім’я Тріксі Фріґензи, Дівчини-На-Все-Начхати. Пригадуєте її? Ні? Тупак… Якщо хтось спустить вас зі сходів, репетуйте. Якщо здибаєте того паскудника, скличте люд на конгу й гуртом викиньте його з балкона. Хочете, я почекаю вас тут?
— Констанс!.. — простогнав я.
З’їхавши з узгірка, вона побачила попереду червоне світло й погнала просто на нього.
Я піднявся сходами у вічну темряву коридору. Усі лампочки викрали багато років тому. Я почув, що коридором хтось біжить. Біжить, дуже легко ступаючи, як дитина. Я завмер і прислухався.
Невідомий трохи пристав, тоді побіг униз задніми сходами.
У коридорі повіяв вітер і доніс до мене запах. Це був той самий запах, про який казав мені Генрі, — дух одягу, що сотню років провисів на горищі, й сорочок, що їх по сотні днів носили не скидаючи.
Здавалося, стоїш у темному завулку, куди всі навколишні собаки прибігають безтурботно й лукаво задерти ногу.
Той дух умить зірвав мене з місця. Я вистрибом помчав до дверей Фанні й спинився, відчуваючи, як калатає у грудях серце. До горла підкочувала нудота — так сильно там тхнуло. Невідомий був під дверима всього кілька секунд тому. Я мав би кинутись слідом за ним, але щось стримало мене. Я простяг руку.