Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Що ви тут робите? — грізно питає жінка.
Мені вже набридла ця неповага, і я відповідаю:
— Ви самі повинні знати. Це ж бо ви мене сюди викликали.
Жінка обпалює мене поглядом — і знову ж таки, як я помічаю, одного ока.
— Не прикидайтеся, ніби не розумієте мого запитання. Що ви робите в моєму басейні?
Її тон свідчить про те, що я не гідний ступати сюди своєю ногою.
— Особа, що сидить у вітальні, не схвалила моєї присутності там.
— Яка особа? — питає жінка пихато. — Тут тільки одна особа — я!
Коли до людського роду не належить навіть дівчина в шалі, то до якої категорії відносять мене?
— Ходімо, — каже жінка. — Зараз я все з’ясую.
І вона, розмахуючи батогом, широким кроком простує до вітальні. Я йду за нею.
Нашим очам відкривається несподіване видовище. Дівчина з пухнастим білявим волоссям лежить гола долілиць на канапі й уткнувшись обличчям у куток, плаче.
— Що з вами, Одрі? — питає Гельсінгфорс.
— Цей тип, — відповідає Одрі, підводячись і показуючи на мене пальцем, — намагався мене зґвалтувати.
Я з обуренням кричу:
— Неправда!
В Одрі все фальшиве: голос, очі, плач, поза, нагота. Дівчина нагадує третьорядну актрису, яку режисер марно намагається примусити ввійти в роль. На зґвалтовану вона анітрохи не схожа.
— Одрі, — байдужно каже Гельсінгфорс, — перестаньте скиглити й розкажіть мені все до ладу.
Але Гельсінгфорс грає теж погано. Надто вже вона холоднокровна.
— Це чудовисько… — белькоче Одрі.
Я мовчки скрегочу зубами. Все в неї фальшиве — слова, інтонація…
— Це чудовисько, — провадить Одрі, — накинулось на мене, тільки-но ввійшло до кімнати. (Як це правдоподібно!) На щастя, я вирвалася від нього, схопила револьвер і запропонувала йому вийти.
«Запропонувала»!.. Та вона ще й уміє шляхетно розмовляти!
Я не витримую:
— Все це від початку до кінця неправда.
На жаль, я проказую ці слова, а не викрикую. Тому вони звучать непереконливо. Я теж погано граю. Мабуть, через те, що заражаюсь посередньою грою своїх партнерок.
Гельсінгфорс повертає до мене правий бік обличчя, розмахує батогом, наче погрожуючи неугавному собаці, а тоді, не підвищуючи голосу питає мене:
— Ви все сказали?
— Ось бачите, — каже Одрі, скиглячи, — він зірвав з мене трусики й ліфчик!
Вона показує пальцем на розкидані по дивану «речові докази» й револьвер серед них. Я з полегкістю завважую, що Гельсінгфорс хапає зброю, замикає її в шухляді нічного столика й, сховавши ключа в кишеню, знову стає перед Одрі. Її висока, плечиста постать затуляє від мене мою «жертву», і я ступаю крок убік. Але ближче не підходжу. Я майже певен: якщо я знову розтулю рота, Гельсінгфорс не завагається дати мені ляпаса.
— Як ви гадаєте, — питає з приголомшливим спокоєм Гельсінгфорс, — чому Мартінеллі порвав бретельки на вашому ліфчику?
— Думаю, він хотів подивитись на мої перса, — відповідає Одрі, потуплюючи очі.
Гельсінгфорс регоче й величезним пальцем тицяє в крихітні перса Одрі.
— Ви жартуєте, люба! Там нема на що дивитись!
І знову регоче. Тепер вона принаймні природна. Глумливість пасує їй більше, ніж байдужість. І раптом Гельсінгфорс бере з канапи ліфчик, підносить його собі до носа й нюхає.
— Я так і думала — ви брешете! — грізно каже вона.
— Гільдо!
— Брешете, стерво! Цей ліфчик не пахне потом. Жінка, щоб ви знали, пітніє, коли її намагаються зґвалтувати. Передусім зі страху. А ще через те, що вона відбивається. Ви брешете й брешете мені! Ви були проти приїзду сюди Мартінеллі, а коли я на вашу думку не зважила, ви вирішили будь-що цьому перешкодити. Гаразд. Я вас провчу, як мені перечити. Ви гола, і я зараз же з цього скористаюсь.
— Ні, ні! — кричить Одрі, вибалушивши зі страху очі й згорнувшись у клубок.
Гельсінгфорс швидко нахиляється, брутально хапає Одрі за ногу, перевертає її на живіт і тягне по канапі, аж поки обидві ноги дівчини повисають у повітрі. Потім Гельсінгфорс стискає їх своїми взутими в чоботи ногами й тричі повільно, з дивовижним спокоєм і силою, яка мене приголомшує, шмагає Одрі батогом по сідницях. На них умить проступають три червоні синці. Одрі скрикує, але тільки один раз, а тоді, хоч як дивно, навіть не скиглить, лише тихенько стогне, наче боїться зчиняти галас.
Гельсінгфорс хапає Одрі за руку, скидає її на підлогу, а сама сідає на канапу, розкинувши ноги.