Чужинець в Олондрії (ЛП)

Я піднявся на перевал. Я зробив це; принаймні на це я здобувся. Піднявся на перевал, тягнучи Мироса на руках. У нього в кишені я знайшов маленький складаний ножик і, скориставшись ним, одрізав бинду зі свого овечого кожуха. Продів ту бинду йому попід пахви, а кінці обкрутив собі довкола зап'ястків, що немилосердно боліли. І потягнув. Тягнув під порцеляновим небом, у тіні соснових виярків, крізь темний, сліпучий і жорсткий ландшафт, крізь суворі скелі, увінчані рожевим світінням вершин; десь там, над ними, пролітали самотні гуси, наповнюючи повітря понурими ностальгійними криками. Це була непримиренна країна, батьківщина низькорослих і міцних тевроанців, які називають себе Е-гла-гла-мі й поклоняються вагітній богині. Перебуваючи у надто великому відчаї, аби боятися іще чогось окрім смерті Мироса і власної, я без вагань стукав у великі шматки кори, що слугували дверима до їх перехняблених хижок. У горах більше не було сіл — усі вони були зруйновані або латами з Долини, або ворогуючими кочівниками з плоскогір'я. Хижки, на які я натрапив, належали мовчазним чабанам, які випасали своїх кіз на мізерній скельній рослинності. Вони анітрохи не дивувалися, побачивши мене, і я пригадав розповіді про те, що в ці гори часто навідуються бандити, отож, подумалося, ці чабани мали б звикнути до таких відвідувачів — здичавілих і поранених чоловіків, які без зайвих розмов пожирають їхні одаш і козячий сир, та ще й грабують, безцеремонно відбираючи їжу, воду та сушені шкури. В одного з них я забрав кресало, в іншого — сувій евменійської бавовняної тканини. Вони сиділи довкола своїх ялівцевих ватр, що курилися густим димом, і смалили глиняні файки на короткому цибуху. Один з них, лютого вигляду старигань зі зламаним носом, промив рану Мироса одашем і зашив її ниткою з кишки; пацієнт при цьому так несамовито лементував, наче до нього навідався ангел.