Сага про Форсайтів

Проте молодий Джоліон, у серці якого гіркота пом'якшилася з плином часу, міг також зрозуміти почуття Сомса. Звідки в такої людини, як його двоюрідний брат,— людини, скованої упередженнями й віруваннями свого класу,— звідки в нього візьметься проникливість і натхнення, без яких людина ніколи не зважиться покласти край такому життю? Все залежало від того, чи має він достатню уяву, чи може зазирнути в майбутнє, де вже не буде дошкульних пліток, глуму й пересудів, що їх завжди породжує розлучення, не буде вже болю втрати і суворого осуду поважних людей. Проте мало хто має для цього достатню уяву, особливо серед тих, хто належить до Сомсового класу. Людей на світі без ліку, тож не диво, що їм бракує уяви. І, боже милий, яка у них неймовірна розбіжність між словами і ділом; чимало чоловіків, може, навіть і Сомс, додержують рицарських поглядів, а в критичну мить зрікаються їх, знайшовши достатні підстави для того, щоб вважати себе за виняток.

До того ж молодий Джоліон сумнівався в своїй об'єктивності. Він сам пройшов через це пекло, випив до дна гірку чашу нещасливого шлюбу, тож як він міг пристати до тих безсторонніх спостерігачів, що стежили за битвою з безпечної відстані? Його враження були дуже безпосередні, наче враження солдата, що весь час бився в передніх лавах, і їх годі було зрівняти з враженнями цивільної людини, котра не бачила, як лилася кров. Більшості людей шлюб Сомса й Айріні здався б цілком вдалим: у нього є гроші, у неї врода,— отже, компроміс можливий. Чого б їм не жити разом, навіть якщо вони одне одного ненавидять? Хай собі кожне йде своїм власним шляхом, аби тільки не були порушені правила пристойності, не була зневажена святість шлюбу і родинного вогнища. Добра половина шлюбів у вищому середовищі засновується на таких правилах: ні в якому разі не настроюй проти себе суспільства, ні в якому разі не настроюй проти себе церкви. Заради цих правил варто пожертвувати будь-якими особистими почуттями. Непорушне родинне вогнище дає такі очевидні, такі відчутні переваги, воно зв'язує стільки різновидів власності; зберігаючи status quo, людина живе без ризику. Розбити сім'ю — це в кращому разі небезпечний експеримент, на який здатен хіба що себелюбець.

І, висунувши ці докази на захист Сомса, молодий Джоліон зітхнув.

«В основі цього,— подумав він,— лежить власність, хоч більшість людей не хоче з цим погодитись. Вони вважають, що основа—це «святість шлюбу»; але ж святість шлюбу грунтується на святості родини, а святість родини — на святості власності. А проте, мабуть, усі ці люди вважають себе послідовниками того, хто ніколи не володів ніякою власністю. Дивна річ!»

І молодий Джоліон знову зітхнув.

«А я — чи зважусь я, йдучи додому, запросити якого-небудь бідолаху, що трапиться мені назустріч, до себе на обід, якого тоді не вистачить мені або моїй дружині, а від неї залежить моє здоров'я і щастя? То, може, зрештою, Сомс чинить гаразд, користуючись своїми правами й стверджуючи на практиці священні принципи власності, добрі для нас усіх, крім тих, хто постраждав від них».