Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Антагонізм поміж обома різної етніки народами – ведеться з самого початку їх поділу.
Та й у проміжку, коли кияни, волиняни, галичани та половці вирішили 1223 протиставитись монголам маршала Субедея на Калці, та програли, жодного воїна з півночі там не було. Тi вирішили відсидiтись за своїми лісовими хащами. Тільки короткий рейд Бату–хана з трьома туменами взимку 1237–1238, – дещо привів їх до розуму.
Потім контакти між ними відновлюються лише десь через півтисячоліття.
Не менш разючою була різниця в культурі та її рівні між двома народами. Ми вже писали вище, що українська культура не була надбанням княжої епохи. Радше вона була інерцією високої культури Гунського каганату. Але й київська традиція хутко згасає на півночі. Приписувати це суворим умовам життя було би недоречно й нерозсудливо, бо маємо приклад ґотської культури на суворій півночі Скандинавії, захоронення Усебергу та Ґокстаду. Вони являють нам зразки справжньої високої культури. Зовсім не те ми бачимо тут.
Чи не найбільш компроментуючою прикметою нової російської культури, є “курная ізба”, тобто хата без димоходу. Це справжня королева російської культури. З неї починали свій шлях у майбутнє північні колонії Києва, та вона доіснувала по російських селах мало не до ХХ ст. В Україні вона невідома, навіть у поселеннях старішої Трипільської культури. Невідомо, і звідки б це могло бути займане, бо так не жив ніхто з сусідніх народів. “Курная ізба” невідома, здається, у Булгарському каганаті, поґотів у його наступниці Алтин Орду.
Коли в нас було винайдено свічки або хоч лоєвi плошки з гнотом, – навряд чи можливо дослідити. Але, ці засоби освітлення вживались у нас, мабуть, за багато століть перед нашою ерою. Принаймні, в захороненнях саків, кочовиків Великого Степу та предків якутів і казахів, – знаходять олійні лампи ще з III ст. п. н. е. Втім, це не означає, що їх не було раніше. Чи так вже важко було спорудити щось подібне й на російській півночі? – мабуть, дивлячись кому.
Така відсталість культури не, є загадкою, та пов’язується безпосередньо з трибом суспільного життя. Бо рабовласництво – не сприяє культурі. Рабові – взагалі не до культури, а рабовласник… Чи може такий непотріб – взагалі бути культурним? Здається, що таке – є просто несумісне.
Про це фантастичне відставання в культурі матеріальній, ми ще будемо писати, та – не одного разу. Але, є ще не менш разючий контраст у сфері духовній: разюча різниця духовних рівнів. Бо, в багатому українському фольклорі, є чимало всякого, але – нема, на щастя, того, що є у фольклорі російськім.
А саме це – цікаво переглянути.
Ми тут звернемо увагу всього на дві, але як же красномовні обставини. Це відсутність в українському фольклорі так званого “билінно–богатирского епоса”, як рівно казок про Бабу Ягу.
Бо саме з російського фольклору ми довідуємося про те, що: “сільниє могучіє богатирі во Кієвє”, а “цєрковно пєніє во Москвє ґородє”, як і про загадкової видової приналежності “гусєй–лєбєдєй”, та ще силу всього іншого.
Богатирі то понад цікавий сюжет, як сам по собі, так і з пункту зору психології народного характеру. Звернімося до висвітлення їх у самому російському епосі: що може бути краще, ніж надати слова відповідачеві? Починаючи з початку, з молодих років майбутнього богатиря, коли він: