Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Це абсолютно не означає, що в цих країнах визріла революційна ситуація. Її зовсім нема ні у Киргизстані, ні в Таджикистані, ні в Туркменистані. Невдоволення є, навіть робляться спроби нечисленних виступів і проведення акцій, але не вистачає більшості з необхідних чинників. І, передовсім, шостого, найважливішого.
Поки є кремлівська пропаганда, економічні важелі, а для центральноазійських країн чинник трудової міграції — остарбайтери, неможливо уявити існування будь-якої групи людей, які створили програму реформ і об’єднали навколо себе якусь частину населення. До цього варто додати сумний результат мовної асиміляції, що відбувалася за останні 100–150 років, ще з часів Російської імперії. Він багато в чому змінив менталітет народів, що перетворилися на споживачів російської пропаганди, які беззаперечно вірять усьому, що говорить Кремль.
Минає час, з’являються нові причини недовіри Кремлю, як, до прикладу, окупація Криму, і якщо не всі, а якась частина людей починає цікавитися шостим чинником, їм стає зрозумілою політика Москви. Заряд ще не достатній, але він уже є. Залишається чекати формування критичної маси, тобто формування шостого чинника.
СЕПАРАТИЗМ ПО-РОСІЙСЬКИ — «ПОМАТРОСІЛ І БРОСІЛ»
У поїздках пострадянським простором за останні 20 років мені часто доводилося стикатися з розгубленими людьми. В купе потяга Москва-Харків сім’я із двома малолітніми дітьми. Розповіли, що вони з Карабаху, чоловік азербайджанець, дружина — вірменка, поневіряються по родичах, ні до Вірменії, ні до Азербайджану поїхати не можуть. Змішані грузинсько-абхазькі сім’ї можна зустріти і в Росії, і в Європі. У Венеції познайомився з російсько-українською сім’єю, яка плуталася, відповідаючи, звідки вони: чоловік казав, що він із Придністров’я, дружина — з Молдови, з міста Бендери. З кінця 1980-х років радянська імперія розвалювалася, у кривавих конфліктах знищуючи людей, руйнуючи взаємини між людьми і народами, які століттями жили разом. Утім, імперія створювалася так само або ще кривавіше.
Мало хто на пострадянському просторі знає, що відбувається на території Абхазії, «Південної Осетії» (за Конституцією Грузії ця окупована територія називається Цхінвальський регіон), Придністров’я чи Карабаху. В запалі «кримнашівського» божевілля багато хто зовсім забув про старі сепаратистські регіони. Точніше, про них і раніше особливо не пам’ятали, стверджуючи, що всі вони — «наші». Ніхто не цікавився економічними чи соціальними проблемами, як живуть «звільнені» російською армією і визнані Кремлем люди в Абхазії, Придністров’ї чи «Південній Осетії».
У кожного сепаратистського конфлікту своя історія і причини. Здебільшого вони базуються на міжнаціональних суперечностях, за винятком Придністров’я, де, крім страху перед «румунізацією» Молдови, відтворювався заповідник СРСР — із гербом, гімном, звичками і традиціями. Інші території спадкоємці «радянського інтернаціоналізму» використовували, щоб нацькувати один на одного абхазів, осетинів, грузинів, вірмен і азербайджанців. І оскільки конфлікти починали тліти ще наприкінці 1980-х років, то неможливо собі уявити, щоб це відбувалося без відома ЦК КПРС і КДБ.
СРСР, що конав, намагався зберегтися, вливаючи в себе свіжу кров людей, не винних у тому, що їхніх предків завоювали — кого 200, кого — 300 років тому. У XVIII–XIX століттях багато хто чинив спротив, не бажаючи бути окупованим армією, що її посилали царі Російської держави, захоплені «собіранієм земель русскіх». Більшовики відтворили імперію практично в тому самому вигляді, творячи «радянську людину» без культури предків. Сталін був першим, хто втрутився в історію, вільно розкресливши на мапі СРСР території, назвавши їх національними республіками. Неосвічений тиран знав, як можна утримати території, — треба лише перемішати всі народи, унеможлививши претендування на історичні землі.
Так з’явився СРСР з центральноазійськими республіками замість Бухарського емірату та Хівінського ханства. Від України відрізали області, позбавивши її виходу до Кавказу, трохи відітнули від Грузії, небагато від Вірменії й Азербайджану. Таджицькій АРСР у складі Узбецької РСР із часом дозволили стати окремою радянською республікою, відділивши тюркомовне (узбецьке) від перськомовного (таджицького) населення. Насправді створили міну сповільненої дії, коли густонаселені перськомовні регіони опинилися у складі Узбекистану, а тюркомовні — на території Таджикистану. Як і південь Киргизстану, переважно узбецький. Сталін був жахливим алхіміком, тільки замість розчинів і каменів він використовував долі народів, вільно розпоряджаючись їхньою історією.