Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Упізнаєте радянський (пострадянський) народ? Ще ні? Йдемо далі. Батьки для малюка — незаперечний авторитет. Можуть купити морозиво, можуть ляпанця по попі дати. І тарілка, що летить у телевізор, — також не завжди провина, все залежить від батьків, покарати чи ні. Молода вчителька історії з Підмосков’я розповіла мені, звідки в Росії беруться фашисти. Не зі школи чи з двору. За її спостереженнями, вони стають ними вдома, у сім’ї. Там дитина чує про «чєрнож. их», що «понаєхалі», там батьки обговорюють «масонські змови» і через що так погано жити.
За давньою російською традицією «погано жити» — вічний стан, що залежить від когось. Як у пісні Владіміра Висоцкого, яку злі люди розширили до інших образів ворогів, що заважають жити:
Коли дитина сама не знаходить відповіді, вона звертається до дорослого за поясненнями. У дорослих росіян у традиціях звертатися до вождя: «А скажи-но нам, Владімір Владіміровіч, чому в Росії нема автомобілебудування і чому не роблять літаки?» І він пояснює — довкола вороги, які зв’язали по руках і ногах росіян, дихати їм не дають, працювати заважають. Коли над росіянами сміються, вони гуртуються, вважаючи, що згуртованість навколо вождя допоможе сконструювати конкурентоспроможний автомобіль або, нарешті, запустити «Булаву».
У росіян нема ніякої національної ідеї і ніколи її не було. Навіть коли 74 роки всі ходили колонами і кричали на святкових демонстраціях «Слава КПРС», вони цю КПРС не те щоб не любили, вони ставилися до неї, як до чергового колективного вождя. Лєнін наказував розстрілювати священиків — розстрілювали. Сталін закликав гнобити інтелігенцію — гнобили. Хрущов захотів саджати кукурудзу — садили. Брєжнєв говорив «економіка має бути економною» — ніхто не сміявся. Путін цю традицію добре знає. Знає і про вічну любов до вождів, з чого, власне, і розпочав президентську кар’єру. Тепер він особисто вказує росіянам — кого любити, а кого не милувати. І виходить: українці й грузини тепер найненависніші у світі, хоча ще недавно всі захоплювалися «Міміно» і співали «Реве та стогне Дніпр широкий».
Розмовляти з росіянином складно, практично неможливо. Його багато років переконували в тому, що він — найбільше читає і найбільше знає у світі. Мабуть, з цієї причини статистичний росіянин уважає, що весь світ повинен його обслуговувати — шити джинси, вудити сервелат, конструювати «Боїнґи» і створювати «феррарі». Звісно, не всім це дістається, хтось задовольняється старими «жигулями» або, у крайньому разі, «лікарською» мікоянівського м’ясокомбінату. Проте впевненість у тому, що «Россія — вєлікая страна» не оспорюється росіянами. Так сказав на телебаченні сам черговий вождь.
Ще росіяни люблять мапу світу. Останнім часом вони впевнені, що Аляска їхня і Каліфорнія — також, а ті, хто знають, що Голлівуд теж у Каліфорнії, можуть заявити, що й американське кіно народилося в Росії, а потім переїхало з «Мосфильма» до Лос-Анджелеса. Я такого ще не чув, та вже морально готовий це почути. Але вже читав, що можна тишком-нишком зараз захопити Порт-Артур (Люйшунь) і Дальній (Далянь). Дивно, що не пишуть про Харбін (Хаербінь), але ще не пізно. Можна сісти біля глобуса, крутити і пальцем тикати — куди ступала нога «русского чєловєка». Міклухо-Маклай, до прикладу, ступав на північно-східний берег Нової Зеландії. Вважається, що Антарктиду відкрили Фаддєй Бєллінсґаузен і Міхаіл Лазарєв, хоча ногою вони туди не ступали, першими це зробили американці чи норвежці, але побачили ж росіяни. А що побачили росіяни, то все — пиши пропало, тобто все — «їхнє».
Росіяни — дуже тонкі поціновувані словесності. Вони точно знають, що квиток, вокзал й аеропорт — російські слова. А якщо «Аэрофлот» літав до Сімферополя, то Крим — точно російський. З погляду російської лінгвістики, якщо російська людина змогла вимовити яке-небудь слово, воно автоматично стає російським. Або подивився, до прикладу, Пьотр I на свого арапа Ганнібала і сказав, що бути йому з тієї миті росіянином, а зватимуть його Абрамом. У 1705 році ще не було РНЄ і тому ефіоп (або камерунець, за іншою версією) став прадідусем великого російського поета Алєксандра Пушкіна. Прабабусею була шведка Крістіна Шьоберґ, але це вже нікого не стосується.
15
Якщо в крані немає горілки — винен таджик-сусід.
Якщо у крані нема стріли, отже, пропили хохли!
Якщо нема кислого молока, отже, випили чуваші!
Якщо раптом зник кумис — на кухні ночував киргиз!
Нема коньяку у склянці — отже, випили вірмени!