Рукопис, знайдений у Сараґосі

Мій батько провів у камедулів три роки, протягом яких поштиві ченці за допомогою невтомних старань і ангельського терпіння повернули йому врешті-решт здоров’я. Після цього він відправився в Мадрид і пішов до міністра. Його провели в кабінет, де достойник озвався до нього такими словами:

— Справа твоя, дон Енріке, дійшла до короля, який сильно розсердився на мене і на моїх службовців за цю помилку. На щастя, у мене ще був твій лист із підписом дон Карлоса. Ось він, подивися; а тепер скажи мені, чому ти не підписав його власним іменем.

Мій батько взяв лист, пізнав свій почерк і сказав:

— Я пригадую, що в ту мить, коли я підписував цей лист, мене сповістили про приїзд мого брата; моя радість з цього приводу і була, мабуть, причиною помилки. Однак не цю помилку я повинен винуватити в своєму нещасті. Якби навіть патент полковника був виданий на моє ім’я, я б не в стані був обіймати цю посаду. Зараз я відновив свої душевні сили й відчуваю, що здатен виконувати обов’язки, які його королівська величність покладав тоді на мене.

— Дорогий Енріке, — відповів міністр, — проекти фортифікації пішли за водою, а ми при дворі не звикли відновлювати речей вже забутих. Можу тобі запропонувати лишень посаду коменданта Сеути. Зараз я маю в своєму розпорядженні тільки це місце. Якщо ти захочеш його прийняти, то муситимеш виїхати, не побачившись з королем. Я визнаю, що ця посада не відповідає твоїм здібностям, і чудово розумію, що в твоєму віці прикро оселитися в африканській пустелі.

— Саме ця остання причина, — відповів батько, — схиляє мене просити цього місця. Я сподіваюся, що, покинувши Європу, зумію втекти від фатуму, який мене переслідує. В іншій частині світу я стану іншою людиною і під впливом більш прихильних зірок віднайду щастя і спокій.

Мій батько, отримавши призначення, зайнявся підготовкою до подорожі, сів на корабель в Алхесірасі й щасливо висадився на берег у Сеуті. Охоплений радістю, він ступив на чужу землю з відчуттям, яке має моряк, коли приходить в порт після страшної бурі.

Новий комендант спершу постарався якомога докладніше пізнати свої обов’язки, не тільки для того, щоби бути здатним їх виконувати, але щоб виконувати їх у міру можливості якомога краще; щодо фортифікації, то над цим йому працювати не довелося, бо Сеута завдяки самому своєму положенню забезпечувала достатній захист від нападів берберійців. Зате усі сили свого розуму він скерував на покращення життя залоги й жителів, а також на примноження всіляких радощів для них. Сам він відкинув будь-які матеріальні вигоди, якими, за традицією, не нехтував ніхто з його попередників. Усе поселення обожнювало його за таку поведінку. Крім того батько дбайливо опікувався державними злочинцями, які перебували під його охороною, і часто відходив від суворих вимог інструкцій, чи то полегшуючи їм пересилання листів до сімей, чи то вигадуючи їм якісь розваги.