Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Тієї, що на Арранських островах? — уточнила Ейрін і миттю спохмурніла. — Тоді вона вмерла. Не стала відьмачкою, а вмерла.
Івін кивнула. Сестрі Неріс вер Дирдрі, що протягом останніх років гостювала при дворі арранського короля, було майже триста, і в такому віці неможливо перетворитися на відьмачку. Тому сумнівів не було — Неріс мертва. А її Іскра, замість шукати собі нового носія, повернулася до своєї матері, Первісної Іскри.
— То що ж це виходить? — приречено мовила Івін. — Первісна з’явилася тільки для того, щоб забрати решту Іскор? Отже, сестри-скептики мають рацію, твоя Іскра врешті зруйнує Сестринство — хоч і не так, як вони думають…
— Не турбуйся, — заспокоїла її Ейрін. — Ніхто нічого не руйнуватиме. Іскра Неріс у мене не назавжди. Вона лише хоче, щоб я обрала для неї нову відьму.
— Обрала? Як?
Ейрін підійшла до ліжка й сіла.
— Коли я заплющую очі, — з цими словами вона їх заплющила, — то ніби зависаю в безмежному просторі, сповненому блакитного світла. А довкола сяють золоті вогники — душі ще не народжених дівчат. Їх лише кілька десятків, не більше сотні. Точно не можу порахувати, бо вони постійно рухаються, то відлітають удалину, то знову наближаються. От із них я маю обрати одну.
Відчувши величезне полегшення, Івін опустилася на стілець біля ліжка, розгладила на колінах халат і перекинула косу через праве плече.
— Як я розумію, попередній відбір уже проведено. Залишилися тільки ті, що здатні прийняти Іскру. Це зробила твоя Первісна?
Ейрін розплющила очі й похитала головою.
— Не знаю. Може, вона, а може, Іскра Неріс. Тепер настала моя черга.
— А раніше як було?
— Теж не знаю. Мабуть, Іскри шукали найспорідненішу душу. Або ж обирали собі відьму навмання.
— Для тебе вони всі однакові?
— Ні, різні. Не гірші, не кращі, просто різні. Кожну я відчуваю інакше. Кожна особлива й неповторна. Мій вибір однієї з них буде суто суб’єктивним, нічим не обґрунтованим.
Тут Івін дала волю своїй науковій допитливості, детально розпитала дівчину про всі її відчуття, про те, який саме відтінок має те блакитне світло, яка його інтенсивність, з якою яскравістю світяться золоті вогники, що вказують на ймовірних відьом, і чи можна визначити їхнє ґеоґрафічне розташування. На останнє питання Ейрін відповіла заперечно і так само не могла знайти жодних ознак, які дозволили б з’ясувати термін вагітності їхніх матерів.
Тоді Івін поцікавилась:
— А ти можеш відпустити Іскру, щоб вона сама обрала собі відьму? Хай і випадково.
— Можу. Я так і хотіла вчинити, але… Словом, виникло одне ускладнення. — Ейрін замовкла і спрямувала на Івін зосереджений погляд. — Я покликала тебе не для того, щоб похвалитися новою витівкою Первісної. Спершу не збиралася й тобі про це говорити, та потім зрозуміла, що без твоєї поради не обійдусь. І якщо ти вирішиш, що таку важливу інформацію не можна приховувати від найстарших, я не стану з тобою сперечатися. Тільки попрошу переконати їх, щоб вони нічого не говорили іншим сестрам.
Івін не втрималася від зітхання. Вона якраз думала, чи варто розповідати найстаршим про ще одну надзвичайну властивість Первісної Іскри, чи краще порадити Ейрін усе приховати — і від них, і від решти сестер. Власне, вона не була певна, чи сама б хотіла про це знати.
— Я на цьому не наполягатиму, — промовила після недовгих вагань. — Сама вирішуй, кому розповідати і що розповідати. А коли хочеш знати мою думку, то я б радила тобі не користатися своєю новою силою. Просто відпускай Іскри, які приходитимуть до тебе, нехай вони самі шукають собі носіїв. Досі в них це непогано виходило.
Ейрін ствердно кивнула:
— Надалі я так і робитиму. Та, мабуть, не цього разу.
— А зараз що не так? — запитала Івін. — Ти згадувала про якесь ускладнення.
— Ну, не зовсім ускладнення. Я не дуже вдало висловилась, але іншого слова не доберу. Мені здається, що один з тих золотих вогників не належить дитині в материнській утробі. Думаю, це Ґвен.
Івін недовірливо втупилась у неї.
— Ти серйозно?
— Цілком. Розумію, це звучить фантастично, і на твоєму місці я б сама не повірила. Та мої відчуття не брешуть. Вони просто не можуть так нахабно брехати. Торкаючись думками того вогника, я впізнаю Ґвен, впізнаю її сутність. На Іхелдиройдському тракті, коли я розділила з нею свою Іскру, ми кілька хвилин були одним цілим, і я добре, в усіх деталях пам’ятаю, що тоді відчувала. Таке не забувається.
— І тому ти покликала мене?
— Так. Я майже певна, що це Ґвен, і хочу повернути їй Іскру. Точніше, дати іншу, щоб вона повернула їй відьомську силу… Як гадаєш, у мене вийде? Чи приживеться Іскра в дорослій дівчині?