Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Тримайтеся, лорде Йорверте!
Повз нього шугонула чорна блискавка і вразила демона потужним розрядом Темної Енерґії. Той не зміг блокувати такий сильний удар і похитнувся. Йорверт негайно скористався нагодою і став інтенсивніше бомбардувати його чарами, не забуваючи, втім, і про захист. Ще одна блискавка, надіслана вже з ближчої відстані, збила демона з ніг, але за мить він з лютим ревінням підхопився і стрибнув уперед, на Йорверта, в останній спробі виконати своє завдання й покарати відступника. Однак у верхній точці траєкторії стрибка його вразила третя блискавка й відкинула в протилежний бік.
„Вона як відьма,“ — подумав Йорверт. — „Ті теж полюбляють вергати блискавиці. Тільки не чорні…“
Гепнувшись додолу демон уже не підвівся. Темна Матерія його тіла стала розпадатися, знову перетворюючись на Темну Енерґію, а кілька маґічних ударів, завданих Йорвертом для більшої певності, лише прискорили цей процес. Якщо вірити відьмам та Ірданові аб Бріну, цей демон пізнав істинну, остаточну смерть, після якої його дух відійшов у небуття…
Тендітна жіноча рука міцно вхопила Йорверта за лікоть.
— Ну, все. Забираймося звідси, поки інші не з’явилися.
Перш ніж він здобувся бодай на слово, Елвен підняла його разом із собою в повітря, і вони помчали на північний схід з такою карколомною швидкістю, що Йорвертові аж дух захопило.
— Дякую, пані! — гукнув він, намагаючись перекричати свист у вухах. — Ви нагодилися дуже вчасно. Без вас я б не впорався… А як ви дізнались?
— Сама не розумію. Просто відчула, що ви в небезпеці. Дуже чітко відчула, дуже гостро — і за цим відчуттям навіть змогла зорієнтуватись, у якому напрямку вас шукати… Ви вистежували Фейлана аб Мередида?
— Ще ні, але збирався. Згодом хотів зайти до Кіннана аб Мадоґа, обережно розпитати його, та спершу вирішив надіслати листа батькам.
— Ясно. Тепер це буде складніше, ніж досі. Схоже, Ворог оголосив на вас полювання.
— Схоже, що так…
Решту шляху вони подолали мовчки, бо розмовляти в таких умовах було важко. Йорверт пильно стежив за потоками Темної Енерґії, побоюючись нового нападу, проте в Тиндаярі все було спокійно. Китрайл не квапився надсилати по його душу ще одного демона.
Досягнувши Вельґінської затоки, що омивала середньо-західне узбережжя Лахліну, Елвен уповільнила політ, зупинилася, й обоє стали на ноги. Йорверт не міг бачити обличчя дівчини, але чув її рівне дихання і був украй вражений тим, що після такого швидкого й тривалого левітування вона нітрохи не втомилася. Сам би він зараз упав і ще б довго не зміг підвестися.
— Отже, — сказала Елвен, — вам доведеться відмовитися від прогулянок на Абрад. Ви були пов’язані з Ворогом, і тепер очевидно, що він досі відчуває вашу присутність.
— Гадаю, що в Тиндаярі він може відчути будь-кого, — зауважив Йорверт. — За винятком, хіба що, території під Лахліном.
— Так, можливо. Тому це обмеження стосуватиметься всіх. А вас — у першу чергу. Розумію, вам треба прикривати свою відсутність на Абраді, і мене нітрохи не обтяжить раз на тиждень надсилати ваші листи. Самі бачили, що з одним демоном я легко впораюсь, а від кількох легко втечу.
— Бачив, але…
— Це не пропозиція, лорде Йорверте, — голос Елвен став жорстким. — Це моє рішення. А вам я забороняю й носа потикати за межі Лахліну. Ви надто важливі для нашої справи, щоб даремно ризикувати собою.
Йорверт зітхнув.
— А як же Фейлан аб Мередид? Ми відмовимось від його пошуків?
— За таких обставин доведеться відмовитись. Якщо він продовжить втручатися в події на Лахліні, ми схопимо його на гарячому, а якщо це була одноразова акція, то помста зачекає.
— Ви знаєте мою думку, пані, — сказав Йорверт. — Фейлан не та людина, якій доручили б систематичну підривну діяльність. Йому просто сказали, що треба зробити, і не стали пояснювати, навіщо.
— Тоді він тим більше нас не цікавить. Я все-таки сподіваюсь, що Ворог і далі обмежуватиметься такими дрібними диверсіями і не наважиться відкрито нацькувати на нас своїх слуг.
— Чому?
— Бо інакше всі абрадські чорні довідаються, що можна володіти Темною Енерґією і не коритись Китрайлові. Мало того, ваш приклад свідчить, що кожен чорний має шанс позбутися залежності від Ан Нувіну. Невже ви про це не думали?
— Ще не мав часу подумати, пані. Правду кажучи, досі я не вірив у своє звільнення.
— Ну, тепер ви переконалися. Гадаю, серед ваших колишніх колеґ знайдеться чимало таких, хто пішов на службу Ворогові не з ідейних міркувань, а задля сили. І вони радо вхопляться за можливість звільнитися від пут, зберігши владу над Темною Енерґією.