Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Йорверт розвів руками.
— Коли вже ти поставив мене перед таким вибором, то моя відповідь — ні. Я не повернуся до ваших лав. Так і перекажи Темному Володареві.
— Я нічого не переказуватиму, а просто принесу твою голову. Чи, швидше, жменю твого попелу. Готуйся до смерті і до тривалих мук в Ан Нувіні.
Як свідчив увесь досвід Мор Деораху, демони не вміли чарувати в повному розумінні цього слова. Вони застосовували Темну Енерґію єдино доступним для себе чином — як чисту силу, і з її допомогою могли лише руйнувати та вбивати. Так і зараз, демон атакував Йорверта безхитрісно, невигадливо — просто скерувавши на нього потужний енерґетичний імпульс.
Відбивши перший удар, Йорверт міг легко уникнути подальшої сутички, перемістившись із Тиндаяру в земний світ. Для демона такий простий шлях був недоступний, йому б довелося прокладати нагору тунель, і з цим він би впорався за лічені хвилини. Але ще якийсь час після виходу на поверхню (тут історичні джерела розходилися, вказуючи термін від кількох днів до кількох тижнів) демон був би слабкий та вразливий, поки його плоть, створена з Темної Матерії, пристосується до існування в нових умовах, і не становив би серйозної загрози.
Проте для Йорверта такий варіант не годився. Він розумів, що демон не поженеться за ним, а залишиться чекати в Тиндаярі, куди йому все одно доведеться повернутися, щоб дістатись до Лахліну. Тому Йорверт мусив прийняти бій у сподіванні, що супротивник не стане викликати підмогу. Підстави для таких сподівань були вагомі — цей демон не поступався іншим у своїй погорді і, либонь, вважав принизливою саму думку про те, що може не впоратись із жалюгідною людиною.
Наступні кілька хвилин вони обмінювались ударами. Йорверт бив слабше, але прицільніше й гостріше; не просто насилав на демона потоки Темної Енерґії, а розщеплював її на маґічні нитки і створював з них складні бойові плетива, які завдавали супротивникові чимало клопотів.
За логікою, демон мав би йти на зближення, оскільки ефективність маґії, яка спиралася виключно на голу силу, була дуже чутлива до відстані. Проте не робив цього, а тримав початкову дистанцію, навіть дозволив Йорвертові ще трохи відступити. Така обережність (якщо не сказати, боязкість) була досить симптоматичною, вона цілком узгоджувалася з усіма хроніками часів Мор Деораху, а також із відьомською тезою про те, що демони є найнижчою формою буття. Найнижчою в тому сенсі, що після своєї смерті вони вже ні в кого не перевтілюються і жодним іншим чином не продовжують свого існування, а їхні сутності, що колись були людськими душами, просто щезають, розчиняються в порожнечі за межами всіх світів. Тієї ж думки дотримувався й великий Ірдан аб Брін, який детально проаналізував цю теорію в своєму трактаті „Обтяжені Злом; деякі міркування щодо природи демонів“. Зокрема, він стверджував, що тільки цим можна пояснити, чому в четвертому сторіччі Китрайл відкликав усіх демонів до Ан Нувіну, а не наказав їм битися до кінця, щоб наостанку завдати людям якнайбільшої шкоди. На відміну від чудовиськ, для яких потрібна лише Темна Енерґія, трансформована в Темну Матерію, демони не можуть існувати без людських, нехай і пропащих, душ; а Китрайлові не до снаги їх створити, він лише живиться тими, що потрапляють під його владу.
— Ти дуже вправний, хробаче, — озвався демон. — Але я сильніший, витриваліший. Ти втомишся швидше за мене.
Йорверт це розумів. І починав боятися, що йому зрештою доведеться вийти на поверхню, а потім вишукати спосіб, як непоміченим повернутись у Тиндаяр і чимшвидше пробігти майже три тутешні милі до Лахліну, де Ан Нувін не зможе його дістати. Це вже було не просто припущення, це був ґрунтований на фактах висновок — бо інакше демон не став би ганятися за ним по всьому Абраду, а влаштував би засідку під Архарськими горами…
Минуло ще хвилин десять, а може, й усі двадцять. Йорвертові вдалося кілька разів досить досить дошкульно вжалити демона, а той поки не знаходив слабин у його захисті. Проте напруження потроху давалося взнаки, Йорверт помітив, що втрачає концентрацію, а це було дуже кепсько. Крім того, йому доводилося розпорошувати свою увагу, пильнувати весь довколишній простір, щоб не проґавити появи інших демонів. Коли ж він відчув чиєсь швидке наближення, то вирішив, що далі битися не має сенсу, і вже збирався був полишити Тиндаяр, аж раптом здаля долинув знайомий дівочий голос: