Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Ні, вона тут ні до чого.
— Так, справді, — погодилась Івін. — Хоч я була майже певна, що Ейрін таки доклала до цього руку.
— Ти просто хотіла, щоб так було, — несхвально зауважила Раґвільд. — І добре, що твої надії не справдилися. Нам тільки бракувало, щоб це зарозуміле дівчисько здобуло владу над нашими Іскрами.
Біля повороту до головного корпусу їм зустрілася ще одна найстарша сестра, Лорна вер Шерен, яка також отримала звістку від Альси. Кейліон зупинилася поговорити з нею, до їхньої розмови долучилась і Раґвільд, а Івін, попрощавшись, рушила до сходів. Дарма що їй уже минуло сорок, дарма що її вважали однією з трьох найрозумніших відьом у Сестринстві, вона все одно почувалась у товаристві старших та найстарших малою й дурною дівчинкою. Втім, це нітрохи не заважало їй постійно сперечатися з ними — а надто ж, із Аверлін вер Шіван, цією впертою матеріалісткою, яка затято вірила, що всі явища можна пояснити законами натуральної філософії, зокрема, заперечувала надприродну сутність світла й намагалася звести його до надшвидких коливань ґвевричних сил…
У своєму помешканні Івін пройшла до кабінету, щоб написати відповідь Мораґ, і виявила там ще два листи з Тахріна — від Шайни вер Брі та Норін вер Ґвенер. Хоча їх було надіслано без позначки терміновості, вона вирішила заразом відповісти й на них. Краще було негайно, в самому зародку придушити підозри щодо причетності до цієї історії Ейрін, ніж потім боротися з чутками, коли вони вже розійдуться серед сестер і стануть предметом запеклих суперечок.
„Мораґ, мабуть, і далі твердитиме, що це була Ейрін,“ — подумала Івін, поклавши перед собою чистий аркуш паперу і взявши чарівне перо. — „Та на таких, як вона, ніхто не зважатиме. Головне, переконати тих, до кого дослухається решта сестер. І Ейрін зробила дуже важливий крок у цьому напрямку, обвівши круг пальця Кейліон з Раґвільд…“
Розділ XV
Шайна звернула з паркової доріжки і пішла по вузенькій стежинці, що звивалася між усипаними снігом ялинками.
„Зараз я схожа на них,“ — подумала вона. — „Така ж біла й холодна.“
На ній була строга сукня з білого шовку, без будь-якого шитва та прикрас. Звичайні люди під час жалоби вбираються в чорне, а у відьом жалобний колір білий. Він символізує чистоту душі, що покинула світ живих, і тверду віру в її наступне переродження. Щоразу, коли вмирає відьма, всі її сестри, на знак скорботи та надії, вдягають білі сукні. А найстарші постійно носять біле вбрання — у пам’ять про всіх сестер, що їх вони пережили за свій довгий вік…
Шайна знайшла Бренана там, де й сподівалася. Він сидів на лавці під старезним трьохсотлітнім дубом і годував горішками білок, що стрибали довкола нього в снігу. При Шайниній появі звірята злякано розбіглись, а брат підняв на неї похмурий погляд.
— Доброго ранку, сестричко, — промовив він. — Хоча не знаю, чи можна сьогодні так вітатися.
— Звичайно, можна, — відповіла Шайна, вмостившись на лавці поруч із ним. — Жалоба жалобою, а життя триває. Вибач, що не розбудила тебе вночі.
— Ні, ти правильно вчинила. Я б своїм кислим виглядом зіпсував Ґвен усе свято.
— Вона не святкувала. Просто була щаслива — а це зовсім інше. Була щаслива і, водночас, сумна. Не лише через сестру Неріс, а й через тебе. Розуміла, як тобі буде прикро.
— Мені не прикро, — сказав Бренан. — Мені боляче. Я розгублений, спустошений, злий… Знаю, це погане почуття, неправильне, та нічого не можу з собою вдіяти. Злість душить мене, кипить у мені і не знаходить ніякого виходу. Від цього стає ще гірше, бо ж якби я міг випустити її, спрямувати на когось… Але немає на кого сердитись, нема на кого нарікати. І навіть шкодувати про те, що сталося, гріх. Я провів з Ґвен останні півроку і кожнісінького дня бачив, як вона побивається за своєю Іскрою, як тужить за колишнім відьомським життям. Я люблю її й бажаю їй щастя… — Він зітхнув. — От тільки радіти за неї не можу. Це понад мої сили. І якщо Ейрін справді доклала до цього руку, то боюся, що…
Бренан замовк, вагаючись, а Шайна квапливо заспокоїла його:
— Не бійся, не доклала. Це тобі Мораґ про неї сказала?
— Так, вона. А Альса, звісно, все заперечує. Каже, що сестри Кейліон і Раґвільд вчасно втрутились і завадили їй приписати собі цю заслугу.
— Ну, якщо не зважати на тенденційне трактування подій, Альса має рацію. Крім Кейліон з Раґвільд, там ще була Івін. Коли вони прийшли, Ейрін солодко спала, а прокинувшись, жбурнула в них подушку, бо спросоння подумала, що це прителепалась одна з її подруг. Івін переконана, що вона не могла так майстерно прикидатися.