Темнолесникове прокляття
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Quint Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 966-692-568-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темнолесникове прокляття». Краткое содержание книги:
— Ти ще тут? — гримнув він. — Іди! Іди НЕГАЙНО Ж!
Маріс обкрутилася на п’ятах і подріботіла тунелем. Вона чула, як кричав за її спиною Чіпус.
— Ядуча мерзосвітня гадина! — кляв він. — Зараз ти повернешся у те смердюче повітря, звідки вийшла!
Маріс подалася тунелем далі. Дісталася завалу, присвітила ліхтарем. Правду казав батько: між купою каміння та стіною зяяв вузький прохід! Вона почала протискатися крізь нього.
Чіпусів голос позаду дедалі завмирав, глухнув.
— Цілими роками я переслідував тебе і намагався знищити. І ось нарешті година твоя наспіла… — Подальших слів вона вже не чула.
— Нехай боронить тебе Небо, — пробуркотіла Маріс, пробираючись до кінця вузького проходу в завалі. — І Земля також, — додала вона.
Коли тунель знову став вільний, єдиним звуком у ньому лишався глухий гуд самих кам’яних щільників. Маріс хвильку повагалася: чекати їй Чіпуса чи йти далі самій?
— Іди, — наказала собі дівчина. — Я мушу знайти Квінта.
Звернувши ще раз, дівчина спинилася. А ось і вони! Величезні різьблені двері Старожитньої лабораторії.
Відчуваючи, як шалено калатає серце, Маріс рушила до дверей. І тут вона постерегла щось таке, що змусило її збліднути в лихому передчутті. Праворуч від дверей додолу падала світляна смуга. Світло лилося зсередини, а це могло означати лиш одне. Двері лишилися непричинені.
— О, ні, — промурмотіла дівчина. — Квінт?
Вона підступила ближче. Так ось чого лабораторія незамкнена! Уламок шкляної рури заклинив двері, не даючи їм щільно причинитися. Маріс із завмиранням серця глянула у вузький просвіт. Схожа на печеру лабораторія виглядала достоту, як описав її Лініус: рури, патруби, конторка та стілець, химерна, схожа на гніздо, купа. І сліди руйнувань…
— Квінте, — гукнула Маріс. — Квінте, ти тут?
Уся долівка біля уламка рури, що заклинив двері, була обсіяна скалками. Маріс просунула голову в шпару й озирнула лабораторію. Там теж валялися уламки рур, розбиті на друзки сфери та шкляні ковпаки, дротяні бухти, сувої — деякі неторкані, деякі — пошматовані на безліч клаптів, які вкривали долівку, немов конфеті, а ще…
Маріс завмерла. За дверима з пітьми стирчала пара ніг. На ногах були знайомі краги та черевики.
— Квінт! — скрикнула дівчина і шаснула у дверний просвіт.
Квінт нерухомо лежав долі: на обличчі кров, очі заплющені.
Маріс уклякла і припала вухом до хлопцевих грудей. І… о, радість! Чути! Серцебиття — кволе, безладне, та все ж серцебиття! Вона нахилилася вперед і ніжно поплескала Квінта по щоках, заразом щось шепочучи.
— Я прийшла по тебе, Квінте, — лебеділа дівчина. — Я б ніколи не залишила тебе тут. Ти ж знаєш, що це правда, чи не так? — Але хлопець не ворухнувся. — О, Квінте! — зойкнула Маріс. — Пробач мені! То я у всьому винна. Будь ласка, не помирай. Ну, будь ласочка… — Дівчина нахилилася над хлопцем і легенько, ледь торкаючись губами, поцілувала його у чоло. — Будь ласка, прокинься, Квінте.
Квінтові повіки затремтіли і розплющилися. Його збентежений погляд ковзнув по дівчині.
— Маріс, — суворо промовив хлопець, — а що ти тут робиш?
— Ми прийшли тобі на допомогу, — пояснила дівчина. — Чіпус і я…
— Чіпус? — перепитав Квінт, блукаючи очима по похмурій лабораторії. — Чіпус тут?
— Він у тунелі, — відказала Маріс. — Там знову об’явився отой страшенний криваво-червоний блискун…
— Блискун знову повернувся? — перепитав Квінт. Він сів і торкнувся рукою голови. — А я про нього й забув. Останнє, що пригадую, — як я балакав з отим чудом-юдом… — Він затнувся. — А потім сталася якась дивовижа…
— Так ти бачив оту тварюку? — жахнулася Маріс. — Вона плавала в повітрі? Рогата? Із противною лускатою шкірою?
Квінт нахмурився.
— Ні, — стиха відказав хлопець. — Нічого такого. Воно було невеличке, худе як скелет, мало великі очі, аж поки… аж поки одмінилося і… стало, як я!
— Як ти! — сплеснула руками Маріс. — Ну, звичайно ж!
— Що? — не зрозумів Квінт.
— Ота тварюка може прибрати будь-якої подоби, досить їй захотіти, — пояснила Маріс. — Батько це все пояснив. Вона — перевертень!
— Перевертень? — здивувався Квінт.
Маріс гірко кивнула головою.
— Квінте, мій батько породив темнолесника, — прошепотіла вона.
Квінт дивився на неї — очі широко розплющені, рот роззявлений.
— Не розумію, — зізнався він нарешті. — Темнолесника? Але ж вони водяться лише в міфах та казках. Насправді ніяких темнолесників не буває.