Темнолесникове прокляття

Маріс крутнулася на підборах, ухопила Квінта за простягнену руку і шарпнула на себе. Не втримавши рівноваги, вона поточилася назад і обоє повалилися на землю. Двері Старожитньої лабораторії з ляском зачинилися за ними.

— Замкнулися навіки, — прошепотіла Маріс.

— На лихо, запізно, — похмуро кинув Квінт. Він підвівся сам і допоміг підвестися Маріс. — Тікаймо звідси.

Вони знову пропихалися між кам’яним завалом та стіною, а потім — до іншого кінця тунелю. Діставшися розтоки, де тунель утворював чотири відгалуження, Маріс здивовано роззирнулася.

— Чіпус був тут, — оголосила дівчина. — А блискун з’явився звідтам. Я чула, як вони стялися…

— Шукаймо далі, — вирішив Квінт. — Можливо, Чіпусові пощастило втекти.

Вони скрадалися навшпиньки похмурим тунелем. Маріс із ліхтарем, високо піднесеним у тремкій руці, попереду. Зненацька мерехтливе світло вихопило з пітьми дрібну постать з розкинутими кощавими руками, простерту долі просто них.

— Чіпус? — здавлено зойкнув Квінт.

Вони сторожко наблизилися. Тіло розпласталося ниць. Маріс побачила знайоме «паперове» вбрання, затиснуту в сухій, як у скелета, руці дерев’яну патерицю з галкою.

— О, Чіпусе! — заголосила дівчина.

Квінт схилився над мерцем.

— Упізнаю це місце, — проголосив він. — Ми біля входу в тунель, який веде до лігва блискунців.

Маріс розгублено закліпала очима. Де він тут бачить якісь ходи?

— Мабуть, камінням завалило, — припустив Квінт. — Ну, звісно ж, поглянь, — він показав на різьблений цурпалок, що стримів зі скельної тріщини. — То кінець Чіпусової патериці. Певне, він зламав її, коли підважував оту здоровенну кам’яну брилу.

І тут із-під бганок бахматої киреї почулося хрипливе зітхання. Квінт подався вперед і спробував повернути голову старого бібліотекаря обличчям до себе. Та щойно він до неї діткнувся, як тіло вченого звів раптовий корч, і воно перевернулося. Голова його затряслася, руки й ноги зашарпались, а спина затіпалась, важко б’ючись об землю. Квінт скрикнув і відсахнувся. Чіпус підвів повіки і, здавалося, був здивований.

Квінт заціпенів, а Маріс нажахано зойкнула — перед ними було зовсім не те обличчя, яке вони досі знали. Запалі щоки, висхлі щелепні м’язи, шкіра щільно облягає кістки! Губи — колись повні й виразні — обернулися на дві сухі вузенькі смужечки, такі зморщені й постягувані, що оголювалися зжовклі зуби, вишкірені у зловорожій гримасі. Та найбільше вражали Чіпусові очі. Кремово-білі, без жодного натяку на зіниці чи рогівку, вони сліпо зирили на Маріс та Квінта, аж їм мороз ішов поза спиною.