З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
— Ну ж бо, — сказав він.
Я спробувала підвестися без допомоги, але марно. Я сперлася на нього, а потім він мусив обійняти мене за талію, щоб я змогла вийти в коридор. Двері спальні були відчинені, а постіль заправлена свіжовипраною білизною. Ліжко здавалося таким свіжим — теплим, чистим і затишним, ніби гніздечко крихітної пташки.
— А тепер тобі потрібно трохи відпочити, — лагідно сказав він, стуляючи штори та вимикаючи світло. Я відразу ж заснула.
Здається, я проспала щонайменше півдня. Коли я нарешті прокинулася, то потягнулася за склянкою води, яка стояла на столику поряд з ліжком, і одним ковтком випила весь вміст. Вода була потрібна мені як всередині, так і ззовні, тому, роблячи обережні, невпевнені кроки, я пішла у ванну і стала під душ. Пахощі мила нагадували ароматну свіжість саду. Коли я змила з себе увесь бруд, усі плями, проявилася рожева, чиста й тепла шкіра. Я почала обережно витиратися, дуже обережно, боячись, що моя шкіра порветься. Після цього я одягнула чистий одяг, найм’якіший і найчистіший одяг, який я будь-коли носила.
Підлога в кухні виблискувала чистотою, пляшок ніде не було, робочі поверхні також хтось повитирав. На одному зі стільців лежав складений випраний одяг. На столі не було нічого, окрім вази, єдиної, що в мене була, а в ній — жовті тюльпани. Біля вази лежала записка.
Їжа в холодильнику. Пий багато води, якомога більше. Зателефонуй, коли прочитаєш це. Р. Цілую.
Внизу він записав свій номер телефону. Я сіла і втупилась у папірець, а потім на сонячну яскравість квітів. Раніше мені ніхто не дарував квітів. Мені не надто подобалися тюльпани, але йому цього знати не обов’язково. Я почала плакати, завиваючи, мов поранений звір, і захлинаючись від сліз. Здавалося, що це ніколи не припиниться, здавалося, я не зможу зупинитися. Зрештою, через звичайне фізичне виснаження я заспокоїлася. Я сіла за стіл і схилила голову.
Я зрозуміла, що моє життя пішло кудись не туди. Що я жила весь цей час дуже неправильно. Я не повинна була жити так. Ніхто не має жити так. Проблема полягала в тому, що я просто не знала, як це виправити. Спосіб матусі нікуди не годився, я це знала напевне. Але ніхто ніколи не пояснював мені, як потрібно жити, і, попри те що я чимдуж намагалася робити все якнайкраще, я просто не знала, як можна все поліпшити. Я не могла зрозуміти саму себе.
Заваривши чай і розігрівши їжу, яку Реймонд залишив для мене в холодильнику, я збагнула, що насправді була дуже голодною. Поївши, я вимила чашку і виделку та поклала їх поряд з іншим чистим посудом, який залишив Реймонд. У вітальні я взяла телефон. Він зняв слухавку після другого гудка.
— Елеанор! Дякувати Господу! — сказав він. Пауза. — Як почуваєшся?
— Привіт, Реймонде, — промовила я.
— Як ти? — знову запитав він, його голос був напруженим.
— Усе гаразд, дякую. — Я знала, що це була правильна відповідь.
— Якого біса, Елеанор? Добре. Божечки, — сказав він. — Я буду за годину. Домовились?
— Правда, Реймонде, у цьому немає потреби, — спокійно промовила я. — Я поїла, — я гадки не мала, котра година, і мені не хотілося ризикувати, гадаючи, зараз обід чи вечір, — і прийняла душ, а зараз збираюся трохи почитати та піти спати.
— За годину я приїду, — впевнено повторив він і поклав слухавку.
Коли я відчинила двері Реймонду, то побачила, що він тримає в руках воду і пачку желейних цукерок. Я усміхнулася.
— Заходь, — сказала я.
Цікаво, як він увійшов до того, не пригадую, що тоді відчиняла йому двері. Що я тоді казала? У якому стані була? Моє серце закалатало знервовано і тривожно. Я лаялася? Була оголеною? Між нами сталося щось жахливе? Я відчула, як пляшка з водою вислизає з моєї руки, падає на підлогу й починає котитися. Він підняв її, другою рукою підхопив мене за лікоть і провів у кухню. Він посадив мене за стіл і поставив на плиту чайник. Я мала б відчувати образу від того, що він хазяйнує в моїй квартирі, натомість відчула полегшення, неабияке полегшення від турботи.
Він поставив переді мною чашку чаю і сів напроти мене, якусь мить ми мовчали. Він заговорив першим:
— Якого дідька, Елеанор?
Я була шокована почути тремтіння в його голосі, так ніби за ним приховувалися сльози. Я тільки знизала плечима. Він починав злитися.
— Елеанор, тебе не було на роботі три дні, Боб почав перейматися, що з тобою, усі ми. Я дізнався в нього адресу, прийшов перевірити, чи з тобою все гаразд, і знайшов тебе… я знайшов тебе…