З Елеанор Оліфант усе гаразд
- Автор: Ханимен Гейл
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4737-6
- Переводчик: Тетяна Заволоко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «З Елеанор Оліфант усе гаразд». Краткое содержание книги:
Нарешті мені вдалося відчинити двері, але я не могла підняти голову, мені забракло сил подивитися на того, хто прийшов. Принаймні гуркіт припинився. Це була моя головна мета.
— Господи боже, — промовив чоловічий голос.
— Елеанор Оліфант, — відповіла я.
27
Коли я знову прокинулася, то з’ясувала, що лежу на своєму дивані. Я відчувала під руками щось жорстке, незнайоме, мені знадобилося трохи часу, щоб зрозуміти, що я вкрита рушником, а не покривалом. Я лежала нерухомо, повільно оцінюючи ситуацію. Мені було тепло. У голові гуло. Нутрощі переповнював різкий біль, який пульсував, ніби кров. Я відкрила рота і відчула, як відділяється плоть від ясен, ніби часточки апельсина. На мені була жовта нічна сорочка.
Я почула гуркіт, він йшов не від мене, зрештою я збагнула, що це звук сушарки. Я повільно розплющила одне око — воно злиплося — і побачила, що вітальня залишилася незмінною, жаб’ячий пуф все ще витріщався на мене. Я була живою? Сподіваюся, що так, і лише тому, що, якщо це було місцем загробного життя, я повинна була негайно подати апеляцію. Біля мене на низькому столику перед диваном стояла велика склянка горілки. Я простягнула тремтячу руку, ухопила її та піднесла до губ, не розливши надто багато. Я випила майже половину, перш ніж зрозуміла, що насправді це вода. Я подавилася, відчувши, як вона ллється всередині мене та потрапляє в шлунок. Ще один поганий знак — хтось чи щось перетворив горілку на воду. Не на таке диво я сподівалася.
Знову лігши на диван, я почула якісь звуки — чиїсь кроки. Хтось бурмотів, чоловічий голос. Хто там у моїй кухні? Я дивувалася тому, як легко звук линув квартирою. Я завжди була тут сама, не звикла чути, як інша людина пересувається моєю оселею. Випивши ще води, я почала задихатися, кашляти і мимовіль відригнула. За хвилину чи дві хтось неохоче постукав у двері вітальні і в дверному отворі з’явилося обличчя — Реймонд.
Мені хотілося померти — цього разу, окрім фізичного бажання смерті, ще й у переносному значенні. «Бути цього не може», — подумала я ошелешено. Наскільки відчайдушно, як сильно людина має бажати смерті, перш ніж це нарешті станеться? Будь ласка!
Реймонд усміхнувся до мене й тихо заговорив.
— Як почуваєшся, Елеанор? — запитав він.
— Що сталося? — мовила я. — Що ти робиш у моїй квартирі?
Він увійшов до кімнати та зупинився біля моїх ніг.
— Не хвилюйся. Усе буде гаразд.
Я заплющила очі. Цією фразою він не дав відповіді на моє запитання, і я зовсім не хотіла чути подібного.
— Їсти хочеш? — обережно запитав він.
Я замислилася над цим. Дискомфорт усередині, можливо, частково стосувався голоду. Не знаючи, що відповісти, я знизала плечима. Він виглядав задоволеним.
— Тоді зварю тобі суп, — сказав він.
Я лежала на спині, заплющивши очі.
— Тільки не з чечевиці, — пробелькотіла я.
Він повернувся за кілька хвилин, а я дуже повільно сіла, обгорнувшись рушниками. Він розігрів у мисці трохи томатного супу і поставив її на стіл.
— Є ложка? — запитала я.
Він нічого не відповів, натомість пішов у кухню і повернувся з ложкою. Я взяла її в праву руку, що шалено тремтіла, але, попри це, спробувала трохи сьорбнути. Рука так сильно трусилася, що я розлила суп на рушники — у мене не було жодних шансів донести рідину з миски до свого рота.
— Усе зрозуміло, може, спробуй випити його? — тихо запропонував він, і я кивнула.
Він сів у крісло і спостерігав, як я п’ю суп. Ми мовчали. Я доїла суп і поставила миску на стіл, відчуваючи тепло всередині, відчуваючи, як по жилах розтікається цукор і сіль. Клацання годинника з «могутніми рейнджерами» над каміном здавалося особливо гучним. Я допила воду, і, не кажучи жодного слова, він пішов налити ще.
— Дякую, — промовила я, коли він повернувся і простягнув мені склянку води.
Він нічого не сказав, лише підвівся і вийшов з кімнати. Шум посудомийки затих, відчинились двері, і залунали кроки. Він повернувся, підійшов до мене й простягнув руку.