Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття
- Автор: Головко Олександр
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття». Краткое содержание книги:
Значну увагу аналізові окремих епізодів політичної діяльності князя Романа приділяє в книзі та статті, присвяченим взаєминам Русі і Польщі в останні десятиліття XII – на початку XIII ст. Броніслав Влодарський. Зазначимо, що вивченню проблем взаємин двох слов’янських країн видатний польський дослідник присвятив майже півстоліття свого тривалого наукового життя.[53]
В книзі І.П.Крип’якевича “Галицько-Волинське князівство”, яка була завершена в 1967 р., зібрана дуже важлива інформація з різних аспектів історичного розвитку Галичини та Волині, подано стислий нарис політичної діяльності князя Романа. Вчений, зокрема, відзначав велике значення волинського князівства як політично-адміністративної структури, на яку постійно спирався Роман Мстиславич. Він справедливо відзначає, що тут “його брати та племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а в усьому підкорялися Романові. Підтримкою служили йому володимирські “ліпші мужі”, бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя”. В роботі чітко відзначено, що швидка перемога в 1199–1202 роках “над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади, і Роман вільно розпоряджався всією територією над Дністром, Сяном і Бугом”. Є в монографії і спірні твердження. Зокрема, дослідник вважає, що князь Роман “встряв у дрібну феодальну боротьбу, яка руйнувала Київщину, і витратив на це багато даремних зусиль”.[54]
Постать князя Романа Мстиславича знайшла значне місце в творчості М.Ф.Котляра. Зокрема, в статті “Чи міг Роман Мстиславич ходити на половців раніше 1187 р.?” вчений розглядає обставини походів західноруського князя проти половецьких орд наприкінці XII – на початку XIII ст., висвітлює вплив цих військових акцій на розвиток взаємин Русі і Візантії. В інших розвідках автор спростовує інформацію Яна Длугоша та Густинського літопису про подорож візантійського імператора Олексія III Ангела до Галича у 1204 р. В науково-популярному нарисі дослідник відзначає внесок Романа у розвиток військової справи на Русі. Основні віхи життя Романа наведені книзі “Галицько-Волинська Русь” та у докладній біографії його сина князя Данила. Важливим доробком для вивчення історії Волині та Галичини стала солідна монографія М.Ф.Котляра з історії державно-територіального устрою та виникнення міст у Південно-Західній Русі.[55] Оцінюючи значення держави Романа, історик підкреслює, що вона була недовговічною і неміцною. На Галичині, на думку М.Ф.Котляра, “Роман так і не зумів приборкати боярських олігархів, ні зміцнити своєї влади”.[56]
Б.О.Рибаков висловився на користь можливої достовірності свідоцтв В.М.Татіщева про проект державної перебудови Русі, висунутий незадовго до смерті князем Романом. На думку вченого, після того, як Волинь і Галич були об’єднані в одне князівство, воно стало “рівним великим європейським королівствам. Коли ж Роман оволодів і Києвом, в його руках опинився компактний кусень руських земель, який дорівнювався Священній Римській імперії Фрідріха Барбароси”. Постать князя привернула увагу історика і у зв’язку з його багаторічним дослідженням “Слова о полку Ігоревім”, в якому Романа Мстиславича згадано серед найбільш видатних князів Русі.[57]
Головні події з біографії князя Романа Мстиславича, в основному на підставі свідоцтв літописів, навів О.М.Рапов в монографії “Князівські володіння на Русі X – першої половини XIII ст.”, де наведена величезна інформація про життя багатьох давньоруських князів. Проте вчений майже нічого не написав про боротьбу Романа в Подніпров’ї та проти половців на початку XIII ст.[58]
П.П.Толочко в дослідженнях, присвячених історії Києва і Південної Русі, спеціально розглядає деякі аспекти київської політики західноруського князя. Зокрема, висвітлюючи обставини зайняття Романом столиці Русі, П.П.Толочко пише: “Перехід киян на бік Романа розцінювався як результат пробудження свідомості єдності Русі, прагнення руського народу до єднання. Багато хто бачив у Романі нащадка батьківської слави і князя, здатного захищати Південну Русь від половців і підняти значення Києва, що занепадало”.[59] На жаль, цей важливий висновок був лише задекларований, а не доведений. Це дуже важливо, якщо згадати позицію істориків, які вважають, що Роман хотів взагалі перенести столицю південноруських (українських) земель до Галича.
В спільній книзі “Київська Русь” О.П.Толочко та П.П.Толочко пишуть про галицько-волинського князя: “Будучи волинським, потім галицьким і фактично київським князем, Роман Мстиславич в умовах бурхливого дроблення Русі на невеликі князівства був одним з небагатьох політичних діячів кінця XII – початку XIII ст., що стояли на рівні тих завдань, які висувалися перед країною силами, котрі відстоювали загальноруську єдність”. На думку цих авторів, в діяльності князя Романа виразно проступили “політичні тенденції до відновлення колишньої єдності Русі”.[60]
Постаті князя Романа Мстиславича велику увагу приділяють автори досліджень з історії взаємин Волині та Галичини з Польщею.[61] Зокрема, важливим для подальшого вивчення історії взаємин двох слов’янських країн є видання корпусу польських джерел Н.І.Щавелевою. Авторка додала до них власний грунтовний коментар, де розглядає чимало питань, що стосуються сторінок життя князя Романа.[62] В окремих працях проаналізовані і деякі аспекти державотворчих процесі у Південно-Західній Русі, розглядалися загадкові обставини загибелі князя Романа під Завихостом, свідчення про Русь кінця XII – початку XIII ст. в краківського архієпископа Вінцентія Кадлубка та деякі інші теми.[63]
Наведений огляд історіографії життя та політичної діяльності князя Романа Мстиславича, який далеко не претендує на вичерпність, свідчить про велику увагу істориків до постаті видатного державного діяча Русі, великий внесок дослідників до розгляду різних сторінок біографії галицько-волинського володаря. Одночасно необхідно зазначити, що для більшості згаданих праць притаманна певна побіжність і лаконічність у висвітленні образу руського князя. З існуючої літератури ми мало візьмемо даних про походження, молоді роки князя, його життя до 1187 р.
Необхідно зазначити, що є чимало невисвітлених тем з подальшої діяльності західноруського володаря (взаємини Романа з римським папою Інокентієм III, проект “Доброго порядку” державного устрою, створений Романом, взаємини останнього з суздальським князем Всеволодом Велике Гніздо, формування в давньоруській літературі парадигми Романа Мстиславича, обставини загибелі князя Романа, загальна оцінка діяльності Романа в історії Русі та України). Все це є додатковим аргументом на користь написання наукової біографії південноруського князя Романа Мстиславича.
2. Походження і дитинство
Пращури князя Романа Мстиславича
Майбутній могутній східнослов’янський володар Роман (у хрещенні – Борис) Мстиславич належав до родини правлячої на Русі князівської династії Рюриковичів. Його прапрадідом був Володимир Всеволодович “Мономах”, який у свою чергу був внуком Ярослава Володимировича “Мудрого” та правнуком Володимира Святославича – “хрестителя Русі”. Дід і батько Романа (Ізяслав Мстиславич та Мстислав Ізяславич) в умовах, коли в середині XII ст. загострилися міжкнязівські чвари і удільна система державного устрою вже стала фактично наявною, очолювали вельми авторитетну гілку князівської династії – Мстиславичів (старша гілка Мономахів, що бере початок від сина київського володаря Мстислава Володимировича “Великого” (1125–1132 рр.).[64]
53
Włodarski B. Polska i Ruś: 1194–1340. – Warszawa, 1966;
Włodarski B. Sąsiedstwo polsko-ruskie w czasach Kazimierza Sprawiedliwego. // Kwartalnik historyczny. – 1969. – № 1. – S. 5-18.
54
Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984. – С. 83–84.
55
Котляр М.Ф. Чи міг Роман Мстиславич ходити на половців раніше 1187 р.? // Український історичний журнал. – 1965. – № 1. – С. 117–120;
Його ж. До питання про втечу візантійського імператора в Галич в 1204 р.// Український історичний журнал. – 1966. – № 3;
Його ж. Галицко-Волынская Русь и Византия в XII–XIII вв. (связи реальные и вымышленные) // Южная Русь и Византия. – К., 1991. – С. 20–33 (ср. Grala H. Tradycya dziejopisarska o pobycie wladcy Bizancium w Haliczu // Kwartalnik historyczny. – 1987. – № 3. – S. 660–662);
Котляр М.Ф. Данило Галицький. – К., 1979. – С. 5–27;
Його ж. Військова справа у Галицько-Волинській Русі XII – XIII століття // Жовтень. – 1984. – № 1. – С. 95–97;
Його ж. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX – XIII вв. – К., 1985;
Його ж. Галицько-Волинська Русь. – Київ, 1998.
В.В.Грабовецький без достатньої для наукового дослідження аргументації прагне довести вірогідність факту втечі Олексія III Ангела до Галича, критикує позицію з цього питання М.Ф.Котляра. Див.: Грабовецький В.В. Галич у міжнародних відносинах XII – XIII століть // Галич і Галицька земля в українському державотворенні (до 1100-річчя Галича і 800-річчя Галицько-Волинського князівства). – Івано-Франківськ, 1999. – С. 78–90.
56
Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX – XIII вв. – С. 121.
57
Рыбаков Б.А. Первые века русской истории. – Москва,1963. – С. 153;
Його ж. “Слово о полку Игореве” и его современники. – Москва, 1971. – С. 95–96; та ін.
58
Рапов О.М. Княжеские владения на Руси в X – первой половине XIII в. – Москва, 1977. – С. 175–176.
59
Толочко П.П. Киев и Киевская земля в период феодальной раздробленности XII – XIII вв. – К., 1970. – С. 183.
60
Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1998. – С. 257–258.
61
Cabań W. Polityka pólnoczno-wschodnia Kazimierza Sprawiedliwego // Rocznik Bialostocki. – Warszawa, 1974. – T. 12. – S. 199–210;
Grala H. Drugie małźeństwo Romana Mścisławowicza // Slavia Orientalis. – Rocz. XXXI. – Warszawa, 1982. – ą 3–4. – S. 115–127;
Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X – первой трети XIII. – К., 1988; та ін.
62
Щавелева Н.И. Польские латиноязычные средневековые источники. – Москва, 1990.
63
Головко А.Б. Объединительные процессы на Руси в первой половине XIII века // Вопросы истории СССР. – Харьков, 1983. – Вып. 28. – С. 111–112;
Його ж. Давньорусько-польські відносини на початку XIII ст. (про обставини загибелі галицько-волинського князя Романа Мстиславича) // Міжнародні зв’язки України. Наукові пошуки і знахідки. – К., 1991. – С. 7–10;
Його ж. Польша в житті та політиці князя Романа Мстиславича // Польща – Україна: історична спадщина і суспільна свідомість. – Київ,1992. – С. 16–17;
Його ж. Південна Русь і половецький степ у політичній діяльності галицько-волинського князя Романа Мстиславича // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. – Черкаси, 1992. – С. 15–17;
Пшик В. Трагедія під Завихостом 1205 року // Республіканець. – 1993. № 3. – С. 22–28.
Останнім часом з’явилося декілька відносно невеликих науково-популярних біографій князя Романа Мстиславича, проте вони майже нічого додаткового не внесли у розробку нашої теми. Див. наприклад:
Войтович Л. Зоря князя Романа // Літопис Червоної Калини. – Львів, 1991. – № 2. – С. 32–35;
Потурай О. Державник мимоволі // Історичний календар. 2000. Упорядники Анатолій Денисенко, Василь Туркевич. – К., 1999. – С. 284–286.
Дещо осторонь за жанром від цих праць стоїть брошура П.М. Кралюка “Роман Мстиславович, князь волинський і галицький”, в якій є посилання на джерела та літературу, робиться спроба показати результати власного наукового аналізу історичних реалій. Автор представляє свою працю як перше наукове, монографічне дослідження біографії князя Романа, проте за багатьма параметрами цю роботу важко віднести до цього жанру. В роботі не використано необхідне коло джерел, вони наводяться не за оригінальними виданнями. М.Кралюк не знає в достатній мірі наукову літературу з проблем історії Східної Європи другої половини XII – початку XIII ст., майже не робить якихось власних висновків, допускає помилки у викладі історичних фактів (див. Кралюк П. Роман Мстиславович, князь волинський і галицький. – Луцьк, 1999).
Необхідно зазначити, що в науково-популярній літературі і підручниках трапляються доволі серйозні огріхи і навіть при дуже короткому викладі біографії князя Романа. Так, наприклад, в популярній “Історії України” Ореста Субтельного невірно вказана дата початку князювання Романа на Волині, приєднання до його земель Києва, помилково серед володінь князя на початку XIII ст. названа Переяславська земля. Не дуже зрозумілою є і інформація про смерть Романа: “В 1205 р., йдучи польськими землями, Роман потрапив у засідку і загинув” (див.: Субтельний О. Історія України. – К.,1991. – С. 65).
64
Baumgarten N. Généalogies et mariages occidentaux des Rurikides Russes du X-e au XIII-e siecle. – Romae, 1927. – Table V. – P. 22–23.