Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Переваги колісниць очевидні, але армії, що добре засвоїли якусь тактичну систему, часто повільно адаптують іншу. Запроваджування корпусів добре вишколених колісничників могло перетворити точковий порядок піхотних армій на хаос і привести до влади цілком нові еліти. Попри фрагментарність свідчень, видається, що єгиптяни та месопотамійці з їхніми глибоко вкоріненими єрархіями дуже неповорітко запроваджували нові системи ведення бою. Нові північні держави, як-от загадкові хурити, що, як видається, мігрували до північної Месопотамії та Сирії з Кавказу після 2200 років до н. е., були гнучкішими. Степові зв'язки хуритів давали їм легкий доступ до нової зброї, а їхня менш жорстка суспільна структура, можливо, створювала менше бар'єрів проти адаптації. Ані вони, ані касити з західного Ірану, ані хети з Анатолії[99], гіксоси з теперішнього Ізраїлю та Йорданії чи мікенці з Греції не мали організації, порівнянної з Єгиптом чи месопотамійським містом Вавилоном. Але натоді це не мало значення, бо колісниці давали цим доти периферійним народам таку перевагу в веденні війни, що вони могли грабувати своїх старших багатших сусідів чи навіть перемагати їх. Гіксоси наполегливо йшли до Єгипту, близько 1720 року до н. е. збудували власне місто, а 1674 року до н. е. захопили трон. Хети 1595 року до н. е. здолали Вавилон, а касити невдовзі взяли гору над месопотамійськими містами. Близько 1500 року до н. е. хурити створили королівство Мітані, а мікенці завоювали Крит (рис. 4.4).
Це були бурхливі часи, але в великому масштабі перевороти лише збільшували осередок і не спричиняли спадів розвитку. У Месопотамії головним наслідком поневолювання, депортацій, масових убивств та грабунків було те, що місцевих володарів заступили імігранти з півночі. У Єгипті, де 1552 року до н. е. повстання під орудою Теб вибили з країни гіксосів, не відбулося навіть таких змін. Проте на 1500 рік до н. е. навколо північного краю старого осередку сформувалися нові королівства, що розвивалися дуже швидко й силою проклали собі шлях до збільшеного варіянту цього осередку. Великі держави тепер були пов'язані так щільно, що історики називають наступні три сторіччя Міжнародною ерою.
Торгівля стрімко зростала. Нею переповнені королівські тексти, а листи чотирнадцятого сторіччя, знайдені в Амарні в Єгипті, показують, як королі Бабилону, Єгипту та нових потужних держав Асирії, Мітані та хетів торгуються за посади, просять подарунків та одружують принцес. Вони створили спільну дипломатичну мову й зверталися один до одного, як до братів. Володарів другого ряду, виключених з клубу великої влади, вони називали "слугами", але щодо рангу можна було передомовлятися. Наприклад, Ахіява (імовірно, грецька держава) була потужною силою на кордоні. В архіві Амарни листів з Ахіяви немає, але коли король хетів у договорі тринадцятого сторіччя перелічує "королів, рівних мені за рангом"[100], він називає "короля Єгипту, короля Бабилону, короля Асирії та короля Ахіяви". Проте, добре подумавши, Ахіяву він зі списку викреслює.
Що більше "брати" мали до діла один з одним, то жорсткішим ставало їхнє братнє суперництво. Вторгнення гіксосів у вісімнадцятому сторіччі до н. е. травмувало єгипетську еліту, розхитало їхнє відчуття, що непрохідні пустелі захищали їх від нападів. Налаштовані відвернути будь-що подібне, вони перетворили свою доволі ненадійну міліцію на постійну армію з кар'єрними офіцерами та новітнім колісничним військом. До 1500 року до н. е. вони просунулися узбережжям Середземного моря до Сирії, набудувавши по дорозі фортів.
Близько 1400 років до н. е. почалася стародавня гонитва озброєнь і ті, хто відстав, мали чималі проблеми. Між 1350 та 1320 роками до н. е. хети та асирійці проковтнули Мітані. Асирія втрутилася у вавилонську громадянську війну, а близько 1300 року до н. е. хети зруйнували Арцаву, ще одного сусіда. Хети та єгипетські королі вели смертельну холодну війну, зі шпигунами та таємними операціями, за контроль над сирійськими містами-державами. 1274 року до н. е. війна перетворилася на гарячу, й біля Кадеша зійшлися найбільші армії світу, десь тридцять тисяч піших вояків та п'ять тисяч колісниць з кожного боку. Рамзес II, єгипетський фараон, явно потрапив у пастку. Позаяк він був богом, це, звичайно, не становило проблеми, і в оповіді, виставленій у щонайменше сімох храмах, Рамзес нам розповідає, що він шаленів, як Рембо:
Його Величність [Рамзес] приголомшив усі сили ворожих хетів; разом з їхніми великими провідниками та усіма братами, а також керівниками усіх країн, що прийшли з ними, їхні піші вояки та їхні колісничники попадали обличчями вниз один на одного. Його Величність повбивав їх усіх на місці; вони простяглися перед його кіньми, і Його Величність був сам, і з ним більше нікого.[101]
99
Стародавні історики загалом вживають щодо території теперішньої Туреччини грецьку назву Анатолія (що означає "Земля на сході"), бо турки, що прийшли з центральної Азії, оселилися в Анатолії лише в одинадцятому сторіччі нової ери.
100
"королів, рівних мені...": treaty between the Hittites and Amurru, late thirteenth century BCE, translated in Beckman 1999, p. 107.
101
"Його Величність...": Ramses Us victory inscription, translated inf Lichtheim 1973-80, vol. II, p. 62.