Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
В Єгипті нагромаджувалася напруга між двором та аристократією. Король Пепі II, що сидів на троні протягом шістдесятьох років, виявився нездатним впоратися з викликами. Поки члени його двору інтригували проти нього та один проти одного, локальні еліти взяли справу в свої руки. На той час, коли близько 2160 року до н. е. заколот посадив на трон нову династію, в Нижньому Єгипті вже були десятки незалежних володарів та некеровних азійських банд, що грабували селян. Що ще гірше, у громадянську війну з фараоном Нижнього Єгипту час від часу втручалися високі жерці великого храму Амона в Тебах, що далі набували дедалі величніших титулів.
Десь на 2150 рік до н. е. Єгипет та Акад розпалися на кишенькові державки, що билися з вигнанцями та між собою за частки поменшалого продукту, виробленого в землеробських господарствах. Деякі воєначальники процвітали, але загальна інтонація кількох збережених текстів розпачлива. У деяких текстах бачимо натяки на те, що криза мала відгук і поза осередком. Археологам важко сказати, коли події в одному регіоні пов'язані з тим, що відбувається в іншому й ніколи не можна недооцінювати можливість простого збігу. Проте важко не помітити ширшу картину в пожежах у найбільших будівлях Греції; загибелі мальтійських храмів та спустошенні іспанських берегових фортець, все це від 2200 до 2150 року до н. е.
Більші, складніші системи західного осередку залежали від регулярних потоків людей, товарів та інформації, а раптові зміни, як-от сухіша погода в Тель Лейлані чи стареча неспроможність Пепі, їх переривали. Руйнації, як-от посуха та міграція після 2200 року до н. е., не мали спричинити хаосу але вони ефективно крутили історичну рулетку Могло трапитися будь-що, принаймні протягом короткого часу Якби Пепі мав радника, подібного до Йосипа, він міг би перетворити важкі часи на свою перевагу; якби Шаркалішарі вів розумнішу політику щодо своїх генералів та жерців, його імперія, можливо, протрималася б. Натомість головним наслідком у Месопотамії було те, що місто Ур скористалося з колапсу Акаду й утворило нову імперію, меншу за Акадську але ліпше нам відому завдяки примусовим чиновникам, що видавали дуже багато податкових квитанцій. Вже оприлюднено сорок тисяч, і ще тисячі чекають вивчення.
Шульґі, що посів трон Уру 2094 року до н. е., проголосив себе богом та запровадив культ особи. Він навіть дав Урові нову музичну форму, "Гімн Шульґі", що вихваляв його майстерність в усьому, від співів до пророцтв, і робив його зловісно схожим на північнокорейського диктатора-актора Кім Чен Іра. Проте, попри всі таланти Шульґі, по його смерти 2047 року до н. е. його імперія протягом кількох років також вибухнула ізсередини. У 2030-і роки грабіжницькі напади стали такою серйозною проблемою, що Ур відгородився від аморитів стомильною стіною. 2028 року міста все одно почали виходити з податкової системи Уру і близько 2020 року державні фінанси зазнали краху. Як повтор падіння Акаду, почав лютувати голод, коли деякі генерали спробували реквізувати зерно на потреби Уру, а інші оголосили себе незалежними. У шумерській поемі Плач за Уром читаємо: "Голод заполонив місто, як вода. Люди хапають повітря, наче оточені водою. Король важко дихає в своєму палаці, сам-один, його люди покидали зброю..."[97]. 2004 року до н. е. нападники сплюндрували Ур і забрали його останнього короля у рабство.
Месопотамія розпалася, водночас Єгипет знову об'єднався. 2056 року до н. е. у Тебах високі жерці Верхнього Єгипту, що тепер діяли як самодостатні королі, перемогли своїх основних суперників, а 2040 року встановили панування в усій долині Нілу. На 2000 рік до н. е. західний осередок мав майже такий самий вигляд, як за тисячу років до того, з Єгиптом, об'єднаним під владою богокороля, і Месопотамією, поділеною на міста-держави під владою королів, що в найліпшому випадку були лише богоподібними.
Тоді, понад чотири тисячі років тому, розмитий дикий рух західного осередку наочно виявив деякі фундаментальні сили суспільного розвитку. Суспільний розвиток не є подарунком чи закляттям, що наклав на людство Кларків моноліт чи фон-Денікенові чужинці. Це щось таке, що ми робимо самі, але не на свій власний розсуд. Як я писав у вступі, основою є те, що ми ледащі, жадібні та лякливі й завжди шукаємо легших, вигідніших чи безпечніших способів робити різні речі. Від піднесення Уруку до Тебійського другого об'єднання Єгипту лінощі, жадоба та/чи страх спричиняли кожен поштовх суспільного розвитку вгору. Але люди не можуть штовхати поступ так, як самі хочуть; кожен поштовх залежить від усіх попередніх поштовхів. Суспільний розвиток кумулятивний, це справа приростових кроків, і робити їх треба в правильному порядку. Близько 3100 років до н. е. бюрократію, подібну до пізнішої на тисячу років системи Уру під владою Шульґі, зверхники Уруку могли зорганізувати не з більшим успіхом, ніж Вільям Завойовник міг би будувати комп'ютери в середньовічній Англії. Як каже прислів'я янкі, туди звідси не перестрибнути. Ця кумулятивна картина пояснює також, чому вищання суспільного розвитку постійно швидшає: кожна новація додається до попередніх та дає внесок у наступні, тобто що вищий суспільний розвиток, то швидше його зростання.
97
"Голод заполонив...": The Lamentation over Ur, lines 390-94, translated in Michałowski 1989.