Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Бен Манзур запрошки розпізнав хитрість туарегів і теж розіслав по країні шпигунів під виглядом обідраних поодиноких селянських родин, що начебто випасали кіз та овець.
Розпочалося змагання з хитрості й підступності. Але шаанби були піддані Бен Манзурові й боялися його помсти. Крім того, ворожий табір досконально знав місцевість, тоді як Улд Біска просувався незнайомою ворожою територією, покладаючись тільки на неймовірну, уроджену, притаманну кожному туарегові здатність орієнтації.
Отже, туареги не наважувалися вдруге з'явитися під Уарглою, а тим часом на розлозі неподалік Берріана скупчилася така сила шаанбів, що кілька тисяч голів худоби незабаром мали відчути нестачу паші.
Чотирнадцять днів тривало важення сил на відстані, й усі чотирнадцять днів Улд Біска з досадою слухав повідомлення своїх вивідачів про те, що тільки-но він починав просуватися вперед однією з оцих незліченних долин, котрі губляться в недозірній рівнині, як за сто мить звідси шейх згортав намети таборища й вирушав угору до хебки.
Ніхто ще не пам'ятав такої гри!
Війська рухалися то вперед, то назад, начебто двоє богів цієї неозорої пустелі розігрували партію в шахи.
— А чому той пихатий араб не вийде на чолі свого війська назустріч своєму супротивникові? — питав Га-сан, змучений тим марним пересуванням.
— Тому, що бену-шаанба повинні піклуватися про бездонні шлунки своїх верблюдиць під час цієї короткої, але дуже важливої для стад пори року. Якби ми з'явилися тут тижнів за шість, коли стада пастимуться високо, під самим Лагуатом, то дочекалися б Бен Манзура за три дні.
Отак відповів Гасанові Улд Біска.
Цю мить султанша покликала ватага і щось сказала йому. Улд Біска спочатку заперечував, але згодом почав слухати дуже уважно й під кінець розмови вклонився на знак згоди.
Він покликав Гасана проїхатися разом долиною. Сьогодні рівно опівдні гарках отаборився тут, аби верблюди напаслися біля великого річища, повного прохолодної води.
Улд Біска, високий, стрункий, напрочуд широкоплечий — справжній велетень. Постава в нього була царствена, очі, що виблискували сталевою синявою, ніколи не всміхалися, але спалахували жовтавим вогнем, тільки-но відчувши опір.
Його голос сухий і твердий — голос природженого командира. Коли Улд Біска озивався, у таборі всі замовкали. Проте він говорив дуже мало.
За ті півроку, що Гасан перебув з друзями в таборі, Улд Біска звернувся до хлопця лише двічі. Він був присутній при тому, як Гасана вперше привели вклонитися молодій вдові. Коли Фетум представила йому Гасана як вихованця марабута Захаріаша, закутаний велетень злегка нахилив горду голову й промовив:
— Чую, що ти наймолодший Абу-ль-Гасан. Я знаю твого найстаршого брата Мухаммеда; він людина порядна й ніколи не товаришував би з рабом.
По цих словах Улд Біска одвернувся. Перш ніж спаленілий хлопець зміг пробелькотіти щось у відповідь, велетень уже пішов. Потому Гасан бачив мовчазну постать майже щодня. Він і хотів, і побоювався зустрітися з Улд Біскою.
Але одного разу в Іделес, коли Гасан, що уперто спинався на скелю, геть знеможений, шубовснув у крижане гірське озерце й, наче мокра курка, саме видряпувався на берег, як на лихо, в учбовому таборі раптом з'явився Улд Біска на своєму білому, мов кипень, мегері.
— Гасан-бен-Абу-ль-Гасан навчається тут, як бути рибою в багарі[60]? — спитав він свого наймолодшого брата надто голосно.
А тому що Улд Біска й сам колись пройшов це нелегке навчання, то, напевно, добре знав, чому кволий Гасан упав у воду.
Ташша знайшов собі в Гасанові надійного й освідченого, друга. Але він не наважився сказати старшому братові більше ніж:
— Місяць тому Гасан падав з тієї скелі дванадцять разів за день, а тепер хіба що один раз за два дні.
— А коли ж, дженджику, ми вже втримаємося на тій скелі? — спитав велетень, дивлячись Гасанові у вічі.
Гасан так закусив губу, що бризнула кров.
— Коли я лазитиму на цю скелю стільки років, скільки лазив ти, Біско, то може і я хизуватимуся такою силою, яку маєш тиі
Відповідь, мабуть, сподобалася Улд Бісці. Він зіскочив на землю, закурив коротку люльку й промовив:
— Невже ти так довго гостюватимеш у нас, хлопче?
— Ти добре знаєш, що ми тут з нашим святим мужем, а кому ж відомо, коли він надумає від'їздити?
— Гм… — буркнув велетень.
Можливо, Улд Біска хотів запитати в Гасана про те, що його дуже цікавило… Гасанів батько досить знаменитий торговець збіжжям у багатому Тріполі. А дорослі статечні Абу-ль-Гасанові сини їздили з караванами аж у Судан по негритянське просо. Жоден туарег, хай який він буде багатий і знатний, не від того, щоб мати заможного клієнта в багатому тріполійському порту, де ціни вдвічі нижчі, аніж у злодійкуватому Ін-Салаху.
60
Багар — море, озеро, ставок.