Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Що собі думав Улд Біска — невідомо. Але, докуривши люлечку й вибивши з неї попіл на долоню, він підвівся й проказав:
— Цілком можливо, що ти не будеш ані риба, ані скорпіон! У твоїх очах не видно ані луски боягузливої риби, ані сліду підступного скорпіонового жала! Тож викупайся в багарі ще двадцять разів, але зміцній думкою, що на двадцять перший раз ти уже нізащо туди не впадеш! Твої лиси мене переконують у цьому: хлопцем я не мав на своєму шоломі семи лисячих хвостів!
По тих словах, не прощаючись, він поїхав з табору.
Коли минули іспити з верхової їзди, Улд Біска несподівано привів Гасанові в дарунок чудову трирічну верблюдицю, яких виховував у цілому Ахаггарі тільки його рід.
— Ну, — сказав велетень ватаг щуплому підліткові, коли вони проїхали долиною майже кілометр, — їздиш ти вже пристойно, Бен-Абу-ль-Гасане!
— Завдяки твоїй верблюдиці, — вихопилося в Гасана.
— Але, гадаю, ти й досі не заслужив тієї оцінки, яку дали тобі під час іспитів, — загадково вів далі Улд Біска,
— А що мені бракує, аби я їздив досконало? — ображено запитав Гасан, кусаючи губи, бо дуже пишався своїм мистецтвом наїзника.
— Либонь, ти ще ніколи не їздив кудись далеко сам, та ще, скажімо, з якимось важливим посланням…
— Тож куди я повинен поїхати, аби й ти, Улд Біско, визнав, що я вмію триматись у сідлі без няньки?
— На мою думку, тобі треба було б поїхати до Гардаї або в інший бік — до королівської Мелікки. Краще до Мелікки, щоб днів за чотири ти зміг розмовляти з шейхом Ель-Бабою, начальником усіх толбів і таззабенінів Мзабу. Шейх Ель-Баба вже старий, йому не менш як сто двадцять років, але, кажуть, він при здоровому глузді, хоч і проповідує єретичне вчення. Сміливцеві треба підійти до нього непомітно і показати перстень. І якби хто-небудь викликав того сміливця на розмову, то сміливець міг би, приміром, сказати: «Духи тих, хто мене послав, і духи тих, до кого ви звертаєтеся, блукаючи стежкою анафеми, були колись брати, о Ель-Бабо! А ті, що забрали життя в нашого найдорожчого й з року в рік забирають у вас золотий пісок та рабів лише за те, що дають спокій вашій торгівлі, ті — наші й ваші спільні вороги!» А коли Ель-Баба, приміром, кивне, що це, мовляв, так, то чому б тоді не сказати Ель-Бабі, що ми тут гриземо власні вудила, бо не маємо нікого надійного, хто знав би таємну стежку хебкою й провів би пас до поля, де ми могли б наламати достиглих маківок тому лютому ворогові.
А він, Ель-Баба, може, скаже тому спритному хлопцеві, який так обережно висловлюється: «Хай чоловік почекає на тих людей, про яких ти говориш, парубче, там і там, о такій та о такій годині». А ти мені, не гаючись, подаси про це звістку через своїх двох приятелів.
Меткий Гасан запалився. Сталося неймовірне! Гордий і неприступний ватаг пропонує Гасанові роль, на яку не може зважитися жоден туарег: Гасан має стати посередником. Від нього залежатиме наслідок усього походу!
Сяючи очима, Гасан схопив руку гордого воїна й притиснув до грудей.
— Добре, — мовив Улд Біска задоволено, — я знав, що ти кмітливий. А тепер послухай, якою дорогою ти поїдеш і що тобі треба знати про людей, до яких ти вирушаєш…
І він розповів Гасанові про людей, які живуть посеред мзабської хебки, а потім про те, що кожної години неподалік звідси може пройти до Гардаї добре знайомий караван із Судану, в якому Улд Біска має друзів, — аюлеммідів, південних туарегів, — а ті без розпитів візьмуть із собою Гасаиа та його друзів.
Про мзабітів Біска сказав тільки, що вони щирі бербери, так само, як і туареги, але походять із Тіароту. І що за ухил од ісламу, так званий харидж, їх переслідують ревні мусульмани.
Гасан уважно вислухав Улд Біску й сказав, що все, про що він оце взнав, скидається на те, що він бачив у Хоггарі. Адже в обох цих районах шанують духів предків, певно, за старим поганським звичаєм древніх предків народу племені імазигенів.
— Я не судитиму про це. Коли повернешся, розпитай у свого вченого марабута. Я воїн і не належу до генерації марабутів. Ми з мзабітами могли б відновити дружбу, коли б…
Гасан зрозумів. Улд Біска не хоче образити джінна чи якого іншого духа, котрий, як твердить забобон, підслуховує кожну таємну розмову, а тоді, з властивої йому шкідливості, розповідає про все ворогові.
Справді, коли б Шаанба позбулася свого жорстокого володаря, то можна було б подумати про поширення впливу туарегів і сюди, на північ. Адже могутня конфедерація туарезьких азджрів щодалі дужче боїться впливу турків, які з Тріполі хочуть загарбати Рат і Радамес та приєднати Азджру до територій царградського султана…