Дівчина, яку ти покинув

Та ще ніколи він не мав справи з тим, із чим зіткнувся тепер.

— Лайно, — прокоментував Ґреґ. — Оце так халепа.

Вони разом вигулювали Ґреґових собак, двох надзвичайно жвавих тер’єрів. Ранок видався нетипово холодним для цієї пори року, і Пол шкодував, що вдягнув лише один джемпер.

— Не можу повірити. Саме та картина, просто в мене перед очима.

— І що ти сказав?

Пол щільніше обмотав шарф навколо шиї.

— Нічого. Не зміг придумати, що тут можна сказати. Просто… пішов.

— Тобто втік?

— Мені потрібен був час, аби все обміркувати.

Пірат, менший із двох собак, погнав пустищем, наче керований снаряд. Чоловіки зупинилися, дивлячись йому вслід і намагаючись визначити його кінцеву мету.

— Будь ласка, хай це буде не кіт. Що завгодно, тільки не кіт. О, все гаразд. Це Джинджер.

Удалині Пірат радісно стрибав навколо спрінгер-спанієля, і двоє собак завзято ганяли один одного, виписуючи все ширші кола у високій траві.

— І коли це сталося? Минулої ночі?

— Позаминулої. Я знаю, що маю зателефонувати їй. Просто не можу придумати, що казати.

— Мабуть, «віддай мені свою кляту картину» — не найкращий початок, — Ґреґ підкликає старшого собаку до ноги і прикладає долоню до очей, намагаючись роздивитись, як далеко втік Пірат. — Гадаю, братику, ти маєш змиритися з тим, що Доля розвіяла по вітру всі твої шанси на щось із цією дівчиною.

Пол заштовхує руки глибоко до кишень.

— Мені вона сподобалася.

Ґреґ коситься на нього.

— Що? Тобто по-справжньому сподобалася?

— Так. Вона… вона не йде мені з голови.

Брат прискіпливо вдивляється в його обличчя.

— Гаразд. Що ж, так іще цікавіше… Пірате! Сюди! О Боже ж мій. Он Вісла. Ненавиджу цю собаку. А ти говорив зі своєю шефинею про це?

— Еге. Джейні ж неодмінно схоче побалакати зі мною про інших жінок. Звісно, ні. Лише порадився з юристом щодо сили нашої позиції в цій справі. Схоже, він вважає, що ми виграємо.

«Такі випадки не мають терміну давності, Поле, — казав Шон, майже не відриваючись від паперів. — Ти ж знаєш».

— То що ти збираєшся робити? — Ґреґ знов надягає собаці поводок і стоїть, чекаючи на другого.

— Вибір у мене невеликий. Картина має повернутися до своїх законних власників. Не впевнений, що це їй дуже сподобається.

— Може, вона сприйме це нормально. Ніколи не знаєш, — Ґреґ розмашисто крокує до трав’янистої галявини, де бавиться Пірат, несамовито гавкаючи в небо, наче застерігаючи не підходити ближче. — Слухай, якщо вона банкрут, а в справі йдеться про солідні гроші, може, ти їй ще послугу зробиш, — він переходить на біг, і останні слова, кинуті через плече, підхоплює вітер. — А може, ти їй так само подобаєшся, і вона чхатиме на все. Не забувай, братику, що б там не сталося, це лише картина.