Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Замок на передніх дверях був зламаний. Я натиснув на них. Скидалося на те, що хтось забив двері цвяхами зсередини. На стіні в передпокої було нашкрябане непристойне слово. Я пройшов на кухню. Там панував повний рейвах. Усе, що вціліло, розкидане по підлозі. Плити та холодильника не було, підлога в тих місцях, де їх сунули, сильно пошкоджена.

Повернувшись назад, я перевірив майстерню. Так, і тут хтось похазяйнував. Винесли все. Походжаючи далі, з подивом побачив ліжко, досі незастелене, пару дорогих крісел, що, мов нічого не сталося, продовжували стояти в моїй спальні.

Кабінет був у кращому стані, й це приємно здивувало мене. Величезне бюро було закидане всякою всячиною, але таким пам'ятав його завжди. Я закурив, сів за нього. Гадаю, не забрали цей стіл лише тому, що він був заважкий і займав багато місця. Книжки, всі до одної, залишилися на полицях. Справді, хто крастиме книжки, крім друзів. І тут...

Я не повірив очам! Швидко вийшовши з-за столу, попрямував до неї, аби пересвідчитися, що це мені не ввижається.

Прекрасна ксилографія Йошіноші Морі висіла точнісінько там, де завжди, — чиста, сувора, елегантна, пронизлива. Важко уявити, що ніхто не спокусився на такий безцінний скарб...

Чиста?

Ретельно оглянув гравюру. Провів пальцем по рамі.

Надто чиста! На ній не було того шару пилюки та бруду, який вкривав усе в цьому домі.

Я перевірив, чи нема під гравюрою дротів до вибухових пристроїв. Нічого не знайшовши, зняв її зі стіни.

Стіна під гравюрою була така самісінька, як і деінде. Це означало, що ксилографію повісили сюди недавно.

Поклавши витвір Морі на підвіконня, повернувся за стіл. Хтось хотів позбавити мене спокою — і йому це вдалося. Гравюра була знята давно, зберігалася в належних умовах (за що я був тільки вдячний), а недавно її повернули на місце. Схоже, хтось чекав, що я тут з'явлюся.

Як мав на це відреагувати? Найлогічнішим виходом здавалася негайна втеча, та це було б не дуже мудро з мого боку. Якщо хтось готував мені пастку, то вона вже спрацювала. Тож дістав із куртки пістолет, запхнув його за пояс. Думка про повернення у цей дім була спонтанною, вона виникла, коли в мене вивільнилося трохи часу. А чому і навіщо сюди прилетів, я й сам, якщо чесно, не знав.

Отже, усе це стало наслідком випадкових обставин, яких ніхто не міг спрогнозувати. Хоча певна логіка була. Якби я раптом опинився тут, якби мені захотілося забрати те, що було найцінніше в цьому домі, то, ясна річ, то була б гравюра Морі. Отож, треба було її зберегти, а потім повісити у такому місці, щоб не помітити її я не міг. Добре, так усе й сталось. Але я в будинку вже певний час, однак на мене ніхто не напав, отже, це не пастка. А як не пастка, то що? Повідомлення. Про що? Від кого? І найголовніше — де?

Найзахищеніше місце в домі (якщо його ніхто не розсекретив) — сейф. Хоча для моїх братів знайти таку штукенцію — раз плюнути. Я пройшов до задньої стіни, підчепив стінну панель та зісунув її вбік. Набрав код, про всяк випадок ступив назад і потягнув дверцята старою тростиною. Ніщо не вибухнуло, все було гаразд. Не сказав би, що я цього не побоювався...

Нічого особливо цінного у сейфі не знайшов. Кілька сотень доларів готівкою, якісь цінні папери, квитанції, листи...

Конверт. Свіжий, не пожовтілий конверт лежав на видноті. Я такого не пригадував.

На конверті каліграфічним почерком було виведене моє ім'я. Не кульковою ручкою. В конверті були лист і карта.

«Брате Корвіне! — прочитав я. — Якщо ти ознайомлюєшся з моїм листом, це означає, що ми мислимо достатньо схоже, аби я міг передбачити твої дії. Дякую тобі за гравюру — як розумію, одну з двох можливих причин твого повернення у цю нікчемну Тінь. Неприємно усвідомлювати, що мушу нарешті розлучитися з нею, адже вона кілька років була прикрасою мого помешкання. Доводиться визнати, наші смаки теж у чомусь подібні. Є в цій гравюрі таке, що хапає за душу. Нехай її повернення стане свідченням моєї доброї волі й закликом до уваги.

Буду з тобою відвертим. Не знаю, чи мені ще під силу в чомусь тебе переконати, але за скоєне не проситиму пробачення. Якщо й шкодую за чимось, то за тим, що не вбив тебе, коли мав це зробити. Марнославство зіграло зі мною злий жарт. Час зцілив твої очі, проте дуже сумніваюся, що він змінив твої почуття, які цілком розділяю. Коли пишу ці слова, переді мною на столі лежить твоя записка зі словами „Я повертаюсь!“. Якби ці слова належали мені, то я неодмінно повернувся б. У чомусь ми справді подібні, тож чекаю на твоє повернення, і в мене неспокійно на душі. Ти не дурень, знаю, а отже, повернешся не сам, а з підкріпленням. І за колишню пиху доведеться платити теперішній гордості... Корвіне, хочу, щоб між нами був мир, не заради мене — заради королівства. Потужні орди чорних сил із Тіні постійно терзають Амбер, а я навіть не можу сказати, яка їхня природа. Уся родина згуртувалася навколо мене, щоби дати відсіч найогиднішим з потвор, які будь-коли атакували Амбер. Хочеться, щоб у цій боротьбі ти був на моєму боці. Якщо ж ні, то прошу тебе поки що втриматися від удару. Якщо обереш допомогу, то не вимагатиму від тебе жодних виявів поваги та присяг, просто визнай мене королем на весь час боротьби. Всі твої привілеї, Корвіне, залишаться за тобою. Дуже важливо, аби ти зв'язався зі мною і побачив, що все описане в листі — чиста правда. Оскільки я не зміг зв'язатися з тобою, то залишаю тобі свою карту. І хоча твій розум цілком допускає можливість обману, запевняю тебе — все це правда.