Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Для оборудок такого типу завжди потрібно мати сертифікат кінцевого одержувача. Здебільшого це документ, який засвідчує, що країна X замовила цю партію озброєння. Без такого папірця ви не отримаєте дозвіл на вивезення вантажу за межі країни, де він вироблений. Наявність цього документа надає всій угоді пристойного вигляду, навіть у тому разі, коли вантаж, який щойно перетнув кордон, буде спрямований країні Y. У подібних ситуаціях нерідко вдаються до послуг посольського представника країни X (звісно, за певну винагороду), чиї родичі або друзі мають виходи на міністерство оборони в країні X і можуть виробити всі потрібні документи. Задоволення не з дешевих, та я не сумніваюся, що необхідні розцінки Артур тримав у голові.

— Як же ви це повезете? — запитав він. — Чим доставите все в пункт призначення?

— Нехай це вас не турбує, — відповів я. — Якось дам раду...

Та він тільки хитав головою.

— Полковнику, негоже зрізати кути таким способом, — сказав він мені. Я був для нього Полковником уже років дванадцять, ще від нашої першої зустрічі. Чому — для мене залишалося загадкою. — Негоже так чинити. Захочете зекономити кілька доларів — можна втратити весь вантаж ще й нажити купу неприємностей. Я міг би звести вас з представником молодої африканської держави, за дуже розумну ціну...

— Ні. Зробіть те, що вас стосується, — і все.

Увесь час нашої розмови Ґанелон сидів поряд та потягував пиво, рудобородий і страшний, як завжди, й кивав, коли я говорив. Англійською він не знав ні слова, про зміст наших переговорів був ні сном ні духом. З тієї самої причини вони його й не цікавили. Та він виконував мої настанови і час од часу звертався до мене на тарі. Я тоді теж переходив на тарі, й ми перекидалися кількома малозначущими фразами. Розважались, як капосні хлопчиська. Бідний старий Артур!.. Він був непоганим лінгвістом і страх як хотів зрозуміти, в яку країну піде наш товар. Щоразу, коли ми з Ґанелоном переходили на тарі, я відчував, як Артур напружується, намагаючись розпізнати мову. Якогось моменту він закивав головою, ніби справді її зрозумів.

Посперечавшись зі мною ще кілька хвилин, Артур витягнув шию і сказав:

— Повірте, я читаю газети. І впевнений, що його люди спроможні убезпечити вас від загрози.

Вартість пропозиції Артура мало чим відрізнялася від ціни оборудки.

Проте я заперечив:

— Ні. Повірте, коли отримаю ці рушниці, вони щезнуть із поверхні Землі так, ніби їх ніколи й не було.

— Віддаю належне вашій спритності, — мовив Артур, — з урахуванням того факту, що я досі не знаю, де вирине ваше замовлення.

— Повірте, то вже нюанси.

— Упевненість — хороша риса, якщо не переходить у самовпевненість... — він понизав плечима. — Що ж, тоді, як ви й казали, вважаймо, що це — ваша проблема.

Потім я пояснив йому, які патрони мені потрібні, й боюся, він остаточно утвердився в думці, що має справу з божевільним. Тривалий час Артур мовчки дивився на мене, навіть забув хитати головою. Збігло добрих десять хвилин, поки я зміг примусити його поглянути на технічні умови контракту. Тоді він знову захитав головою і забубонів щось про срібні кулі та інертні капсулі.

Проте гроші — суддя останньої інстанції — переконали посередника у моїй правоті. Так, пояснив мені Артур, з рушницями чи вантажівками проблем не буде, а от умовити зброярів виготовити такі патрони обійдеться в копієчку. І невідомо, чи взагалі знайдеться завод, який погодиться їх виробляти. Я пояснив, що за ціною затримки не буде, й Артур засмутився ще більше. Як же так — покупець ладен витратити купу грошей на бозна-які патрони, але й чути не хоче про сертифікат... Та я був непохитний і нагадав, що музику замовляє той, хто платить.

Він, зітхнувши, смикнув себе за кінчик вуса. Тоді кивнув. Чудово, зробимо все так, як скажете.

Ціну Артур заломив космічну. В усіх інших питаннях моя поведінка не викликала у нього й найменших підозр, а це означало, що річ не у божевіллі, а в дуже дорогій афері, в якій я нібито замішаний. Авжеж, подробиці його цікавили, проте не настільки, щоб устромляти свого носа в цю слизьку справу. Він хапався за кожну нагоду якнайшвидше виплутатися з цієї підозрілої затії і, щойно знайшовши виробника, готового взятися за моє замовлення (ним виявилась якась швейцарська фірма), негайно звів мене з його представником і вмив руки, хоча про гроші, звісно, не забув.

Ми з Ґанелоном вирушили до Швейцарії з підробленими документами. Він став німцем, а я — португальцем. Власне, мені було все одно, яку національність указали в моїй фальшивці, аби лише вона не підвела, а Ґанелона я зробив німцем тому, що з усіх європейських мов йому найлегше давалася німецька. Крім того, у Швейцарії завжди повно німецьких туристів. Мову Ґанелон ловив на льоту. Я порадив йому в розмові зі справжніми німцями чи швейцарцями казати, що він німець, який виріс у Фінляндії.