Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
Минула мить. Я відступив у лісок і став так, щоби мати змогу скористатися перевагою, яку надавали дерева. На дюжину футів зайшовши у середину заростів, змістився на кілька кроків ліворуч. Останньої миті кінь Бенедикта став дибки, форкнув і заіржав, роздуваючи вологі ніздрі. Потім повернувся, роздираючи копитами дерен. Блискавично, як жаб'ячий язик, зметнулася рука Бенедикта, і меч пройшов, наче ніж через масло, крізь стовбур деревця, що мало дюймів зо три в поперечнику. Принаймні так мені здалось. Якусь мить деревце ще стояло прямо, тоді повільно похилилося до землі.
Важко бухнули у землю чоботи, і Бенедикт широким кроком рушив до мене. Я навмисне обрав цей лісок — тут довге лезо брата матиме чимало перешкод у вигляді гілок та стовбурів.
Проте, йдучи до мене, він без видимих зусиль розмахував туди-сюди мечем, залишаючи після себе слід із викошених деревець. Якби супротивник не володів такою пекельною вправністю!.. Якби це був не Бенедикт!..
— Бенедикте, — звернувся я до нього звичним тоном, — вона вже доросла і може сама вирішувати, що їй можна, а що ні.
Але він і вухом не повів. Ішов собі далі, розмахуючи довжелезним клинком. Меч зі свистом розтинав повітря та з тихим тюканням перетинав черговий стовбур, майже не вповільнюючи свого руху. Я підняв Ґрейсвандір і націлив вістря у Бенедиктові груди.
— Не підходь, Бенедикте, — застеріг я його. — Я не хочу битися з тобою.
Він підняв меч для атаки і сказав тільки слово:
— Убивця!
Його рука ворухнулась — і меч мій був відведений убік. Наступний випад Бенедикта я відбив, а коли контратакував, він, відкинувши мене, почав знову насідати.
Та цього разу я й не думав контратакувати. Просто захищався від його ударів, відступав і врешті-решт зайшов за дерево.
— Не розумію, — вигукнув я, відбивши донизу меч, коли він, ковзнувши по деревному стовбурові, ледь не прохромив мене. — Я давно нікого не вбивав. А тим паче в Авалоні.
Знову тюкнуло — й дерево повалилося на мене. Я ухиливсь і, відбиваючись, відступав далі.
— Убивця! — повторив брат.
— Ти про що, Бенедикте? Не розумію!
— Брехун!
І тут я вирішив упертися й стояти до останнього. Прокляття! Загинути за те, чого не робив — це вже було занадто!
Я контратакував, блискавично як міг, вишукуючи огріхи у захисті супротивника. Однак їх там не було.
— Хоч би пояснив, що й до чого! — крикнув я. — Чуєш?
Та схоже, з розмовами було покінчено. Бенедикт насів на мене, і мені довелося знову відступити. Фехтувати з Бенедиктом було те саме, що виступити проти льодовика. У мене виникла підозра, що брат несповна розуму, та це втішало слабко. Був би на місці Бенедикта хтось інший, тоді безумство означало б певну втрату концентрації. Та він відточував рефлекси не одне століття, і я був щиро переконаний, що, навіть залишившись без мозкової кори, брат не втратив би відточеної досконалості рухів.
Бенедикт неухильно тіснив мене назад. Я ухилявся між деревами, він їх скошував і насідав, насідав, насідав... Нерозважливо атакувавши його, я ледве стримав зустрічний випад, коли вістря клинка зупинилося за кілька дюймів від моїх грудей. Так-сяк мені вдалося придушити першу хвилю паніки, яка охопила мене, коли зрозумів, що незабаром опинюся на краю ліска. За ним, на відкритій місцині, жодне деревце не заважатиме клинкові супротивника. Моя увага була настільки поглинута його мечем, що я не помічав нічого іншого, допоки це не сталося.
Із могутнім криком невідь-звідки вихопився Ґанелон; він охопив руками Бенедикта й притиснув руку з мечем до тіла збоку.
Та вбити Бенедикта я не міг, навіть якби дуже захотів. Просто не мав змоги це зробити. Він був надто швидким, а Ґанелон і не підозрював, яка у нього сила.
Бенедикт розвернувся праворуч, прикриваючись од мене Ґанелоном, змахнув куксою і вдарив Ґанелона в ліву скроню. Різким ривком звільнив ліву руку, схопив Ґанелона за пояс, підняв і жбурнув у мене. Поки я ухилявся, Бенедикт підхопив із землі меч і знову посунув на мене. Краєм ока я встиг помітити, що Ґанелон приземлився на якусь купу — кроків десять за мною.
Відбиваючи удари Бенедикта, я продовжував відступати. У запасі в мене залишалась одна-єдина хитрість, і я сумно подумав, що коли й вона не вдасться, Амбер так і залишиться без законного правителя.
Фехтувати з умілим шульгою завжди важче, ніж із людиною, яка так само вправно володіє правою, і це створювало додаткові труднощі. Проте доводилося ризикувати. Слід було дещо з'ясувати, навіть якщо це означало використати свій останній шанс.
Задкуючи, я ступнув трохи далі, ніж перед тим, вирвавшись на мить за межі досяжності Бенедикта, тоді приготувався до кидка і кинувся в атаку. Хід був продуманий та швидкий.
Несподіваним (і в цьому, на моє переконання, пощастило тільки на мізерну частку) результатом цього ривка стало те, я пробив захист супротивника, хоча й не влучив у нього. Після одного з його контр-випадів, широко розмахнувшись, зачепив Бенедикта Ґрейсвандіром за ліве вухо. На кілька секунд це сповільнило рухи брата, хоча й не так, аби вплинути на щось. Єдиним наслідком було лише те, що він посилив захист. Я продовжував насідати, але пробитися через його заслони виявилося нереальним. Поріз на моєму вусі був незначним, хоча кров стікала по мочці й крапала на плече, по кілька крапель за раз. Більше того, рана могла відволікти мене, і я постарався не звертати на неї уваги.
А потім зробив те, що мусив зробити, як би це не було мені страшно: залишив у своїй обороні невеличку прогалину, якраз навпроти мого серця, напевне знаючи, що Бенедикт не забариться нею скористатися. Так воно й сталось, і я лише останьої миті відбив його клинок. Дотепер здригаюся, пригадуючи близькість вістря. А потім я знову почав відступати, здаючи позиції одна за одною та посуваючись до краю порості. Відбиваючись і захищаючись, дістався до місця, де лежав Ґанелон. Опісля, лише відбиваючи удари й не переходячи у контрнаступ, я відступив ще футів на п'ятнадцять.
А тоді відкривсь удруге.
Бенедикт кинувся в прогалину так само, як і першого разу, і я так само його зупинив. Тоді він іще завзятіше налетів на мене й почав відтісняти до краю Чорної дороги.
Тут я нарешті зупинився, зайняв стійкішу позу і помалу посувався туди, куди намітив. Протримаюся кілька митей — і Бенедикт буде там, де я хочу...
Ці миті видалися дуже важкими, проте я бився наче лев, постійно залишаючись напоготові.
А потім я знову спровокував супротивника шпариною в захисті.
Знав, що Бенедикт зробить те саме, що й до того, і завів праву ногу за ліву, а коли він ударив, я випростався. Падаючи спиною на Чорну дорогу, щосили вдарив по мечу, відбиваючи його набік, і відразу ж виставив руку, щоб не дати братові контратакувати.
А потім він зробив те, чого я й чекав. Відбивши мій клинок, Бенедикт пішов прямо на мене, і мені вдалося відповісти йому в кварту[47], примусивши його ступити на латку чорної трави, через яку я перестрибнув.
Спочатку я навіть не наважувався опустити очі, просто стояв, поки рослинність зробить свою справу.
Вистачило кількох секунд. Бенедикт, запідозривши недобре, спробував ворухнутись. Я побачив, як він спантеличився, потім напруживсь. І зрозумів: трава тримає його ноги.
Не знаючи, наскільки вистачить її сили, я вирішив діяти негайно.
Танцюючи, змістився праворуч, туди, куди не досягав його клинок, тоді рвонув уперед, перестрибнув траву й опинився за межею Чорної дороги. Бенедикт намагався розвернутись, але трава обплела ноги аж до колін. На мить він утратив рівновагу, проте втримався, не впав.
47
Кварта — позиція у фехтуванні, за якої ліва нога виставлена вперед, права відведена назад, стопа розвернута праворуч, клинок спрямований знизу вгору в груди суперника.