П'ята Саллі

— А що, коли я скажу тобі, що сам поки нічого конкретного не запланував щодо тебе, що вирішив не поспішати з рішенням і міркую над можливістю приєднати тебе останньою?

— Я тобі не повірю. Я тобі аніскілечки не подобаюсь. Я — паршива вівця, яку всі б хотіли ігнорувати. Скелет у шафі, який ти хочеш замкнути та викинути ключ. Мені стільки разів за життя завдавали болю, що всередині залишилася лише ненависть, а ти не хочеш бачити цього у своїй чудовій новій Саллі.

— Це неправда.

— Ти брешеш. Звісно, Деррі — частина плану. Ти додаси її щастя та добродушність до холоднокровної розумної секс-машини, яку сам створив, і на цьому зупинишся. Ти не будеш псувати собі ідеальну жінку.

— Не заперечуватиму, що міркую над цим час від часу.

Вона здивувалася, що він це визнав.

— Але, — продовжив він, — як психіатр я мусив відкинути цю ідею.

— Лайно собаче. — Вона підвелась та позадкувала від нього.

— Вислухай мене. Будь-який психіатр знає, що всі люди мають у собі гнів та ненависть. Ми ігноруємо це внутрішнє зло собі ж на шкоду. Ми дізналися, що насправді не в змозі позбутися агресивних почуттів, приховуючи та замикаючи їх у шафі, як ти кажеш, — те, що ми називаємо «витісненням у несвідоме». Вони завжди повертаються, щоб переслідувати нас. Наше завдання — винести ці почуття, народженні від болю та злості, знову на видноту. Тоді вони не мучитимуть та не знищуватимуть все.

— Я не вважаю тебе злом, — сказав він. — Я вважаю тебе жінкою, яка страждала стільки, скільки звичайна людина не може витримати. Усе своє свідоме життя ти служила вмістищем емоційного болю та смутку, з якими інші не могли впоратися. Тепер настав час надати їх для цілісної Саллі. Тому, що ти не можеш подолати самотужки, можна дати раду, якщо розділити між вами п’ятьма.