![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
— А хто вдома чекає?
— Дружина, дитина, батьки.
— Доросла дитина?
— Дев’ять років, дівчинка Настя.
— Пишається батьком?
— Звичайно, ще й як! — згадавши про доньку, «Купер» тепло посміхається. — Дзвонить постійно: «Коли вже будеш вдома?» — «Скоро», — кажу.
Як з’ясовую у ході розмови, до війни «Купер» працював на себе. У якій саме сфері — не уточнює. Що робитиме після демобілізації, ще не знає. Може, навіть залишиться на фронті — підпише контракт. Бо саме в армії, зізнається, бачить зміни, яких дуже бракує в мирному житті.
— А ставлення до життя у вас змінилося після того, як потрапили на передову?
— До життя не змінилося. До влади змінилося. Розчарувався трохи. Хоча є позитивні здвиги, в хорошу сторону, і в армії в тому числі. Не можу сказати, що все так погано.
— Армії у нас взагалі не було до цього.
— Да, не було.
Свого часу «Купер» проходив вишкіл у радянській армії, де опанував фах розвідника. Коли призвали до лав української армії, довелося перекваліфіковуватися.
— У начальному центрі «Десна» нас перевчали на інші спеціальності. Два місяці курси були, а потім уже по бойових частинах розподілили. Так що там нас не довчали, а фактично перевчали. Ну, то не проблема, тому що у нас у кожному підрозділі фактично всі посади мають бути взаємозамінні.
— Такий собі універсальний солдат?
— Ну, майже. Тому кожного тягнути сюди не треба. Треба тягнути тих, хто сознательно йде. Людина має розуміти, чим буде займатися і що від неї вимагають.
З місцевими «Купер» майже не спілкується — часу, каже, не має. Та й не так і часто, зізнається, бійці вибираються у місто з полів, де зосереджені їхні блокпости. Хіба за цигарками чи чимось смачненьким.
— А як спілкуєтеся з місцевими? Які настрої у них переважно?
— Настрої різні. Є люди, які радуються тому, що ми тут. Є такі, що скоса дивляться і нічого не кажуть.
— А такі, що матюкають вас тихенько, є?
— Є й такі. Але поодинокі випадки.
— Розмовляєте з людьми, пояснюєте, доносите інформацію?
— Пояснюємо, стараємося, але тут усе дуже запущено. От візьмімо Красногорівку — тут же українського телебачення ніде немає.
— І вони так далі «Рашу» і дивляться?
— І «Рашу», і «Оплот», і всю цю їхню фігню. Важко, да. Бо у них там в голові такий каламбур…
— Ну, до липня ще служити, це шоста хвиля мобілізації. А там, якщо треба буде, продовжимо службу стільки, скільки буде необхідно. Бо нас же мобілізували на особливий період. І в указі не вказано термін дії цього самого періоду.
«Тренера» — широкоплечого бійця років під 50 з добрим щирим обличчям та відчутним західноукраїнським акцентом ми зустріли на КПВВ «Зайцеве». Військовослужбовці 59-ї окремої мотопіхотної бригади, де служить і наш новий знайомий, охороняють блокпост від можливого нападу та провокацій з боку бойовиків. Терористи тут геть близенько — метрів за 400 у лісосмузі, яка підходить прямо до дороги, де відкрили новий пункт пропуску.
«Тренер» родом з Коломиї, що на Івано-Франківщині. До війни він і справді тренував дітей. У дитячо-юнацькій спортивній школі. Його підопічні, хизується, не раз посідали призові місця в районі та області.
— Якраз дітки залишилися у мене — 9, 10, 11-й класи. Я треную такий вид спорту, як гандбол, і у мене дітки призери і чемпіони області у різних вікових групах. У нас дитячо-юнацька спортивна школа районного масштабу, у якій культивується шість видів спорту: бокс, вільна боротьба, лижні гонки, футбол, гандбол і плавання. І тренери працюють по району, де є кращі бази, де є кращі осередки і умови для цього.
Спортивний фах на передовій бійцю знадобився. Але, як не дивно, не фізична підготовка, яка на фронті — справа другорядна.
— Гандбол дорівнюють до такого виду спорту, як хокей і тому подібне. А це силові єдиноборства. А в силових єдиноборствах формується характер. Формується фізичний гарт і, головне, дух моральний. Бо якщо тут немає морального духу, на передовій, то немає що робити. Можна після першого ж обстрілу не тільки себе підставити, але й підвести своїх колег. Тут люди, будемо казати, не тільки фізично сильні, а й сильні духовно. Якщо людина сильна духом, вона витримає любі випробування.
Мобілізований у липні 2015-го на передову у прифронтове Золоте «Тренер» потрапив за кілька місяців — у вересні. Тут він швидко потоваришував із побратимами і місцевою фауною. Як і всюди на передовій, на цьому блокпосту у бійців чимало тварин. Серед них кудлатий Ігорьок — кумедний, нечесаний і немитий, але вірний і надійний пес, названий на честь свого господаря, за яким він — як хвостик. «Тренер» Ігорька любить і часто, зізнається, годує його смачненьким — з того, що передають рідні.