Рекламне бюро пана Кочека

— Хайль Гітлер! — вигукнув якийсь гість.

Усі посхоплювалися з місць, грюкаючи пивними кухлями по столу, і закричали: «Хайль, хайль!»

Слухаючи все те, стежачи за поведінкою людей, які захоплювалися цинізмом свого фюрера, Ліза в душі здригалася. У неї назбиралося чимало цікавих спостережень, а зв'язку не було. У свій час, коли вона запитала «батька», як їй подати звістку про себе, той відповів: «Ти їдь, пристосовуйся до місцевих умов, придивляйся і запам'ятовуй. Настане час, ми знайдемо тебе». Минуло чимало часу, а ніхто її не знайшов. Скоро студентські канікули закінчаться і їй тут не можна буде лишатися. Та й рації в тому нема ніякої. Вона встигла побачити тут фашистів у натуральному вигляді, пізнала їхні думки, познайомилася з методами їхньої роботи. Тепер вона твердо знає: у фашистів нема ніяких моральних підвалин, ніщо не може їх збентежити. Так думала Ліза, не знаючи, що головне — попереду…

Тієї суботи гості розійшлися дуже пізно, і в їдальні лишилося тільки троє: господар дому, товстун Соковський і фон Болен. Вони про щось розмовляли.

Лізина спальня була на другому поверсі — якраз над їдальнею, і, коли німці розмовляли голосно, їй усе було чути. Але сьогодні ці троє говорили майже пошепки, і нічого не можна було второпати. Та ось співрозмовники внизу забули про обережність і поступово підвищили голоси. Фон Болен напучував товстуна:

— Постарайтеся створити у міністра двору враження, що віддаєте йому винятково важливий документ. Скажіть, нібито нашій розвідці пощастило перехопити таємного листа міністерства закордонних справ Франції до свого посла тут. Документ цей сфабриковано дуже майстерно. Справжній бланк міністерства, підпис статс-секретаря, шрифт, яким друкують особливо важливі документи, і навіть спеціальний папір, яким користуються французи. Ось цей документ. — Ліза здогадалася, що фон Болен дістав з кишені якийсь папір і показав співрозмовникам. — У листі йдеться про те, що перед лицем німецької небезпеки французький уряд змушений піти на подальше зближення з Радянським Союзом. Нібито із росіянами провадяться попередні переговори для того, щоб укласти військову угоду, за якою їм буде дозволено розмістити на території Франції, щонайближче до франко-німецького кордону, військові з'єднання — до трьох армійських корпусів повного складу. Водночас Франція обіцяє подати росіянам потрібну військову та іншу допомогу, якщо Німеччина нападе на СРСР. Наприкінці листа мовиться, що міністерство закордонних справ Франції доручає своєму послові підготувати тутешній уряд до повідомлення про цю угоду, коли її буде підписано. За всяку ціну переконайте міністра, що перед лицем німецької агресії в західного світу нема іншого виходу, як зближення з Радянським Союзом. Як у Парижі, так і в Лондоні, мовляв, певні, що союз із росіянами подіє як холодний душ на націстський уряд Німеччини. Хай наш друг, міністр двору, вселяє тутешньому королю думку, що більшовики, розмістивши частини Червоної Армії на території Франції, ніколи звідти не підуть. Ще більше, вони, цілком можливо, зажадають від союзників територіальних поступок за рахунок Польщі, Румунії та Угорщини. Нехай міністр двору вживе потрібних заходів, щоб завчасно не оповіщали змісту листа. Але якщо відомості про нього просотяться в пресу, тоді нашому другові Дітріху доведеться організувати могутні масові демонстрації, в яких візьмуть участь молодь, студенти, службовці державних установ. Ці люди зажадають відставки уряду. Варто спровокувати, якщо можна буде, безпорядки і сутички з поліцією — краще, коли б з людськими жертвами.