Поштова лихоманка

Ванна була сидячою, зате в місті таки знайшовся крижаний льох. Мокр блаженствував, сидячи у воді, в якій плавали шматочки криги, попивав бренді й прислухався до гамору за стінами. 

Незабаром у двері постукали, і чоловічий голос поцікавився: 

— Пане Поштмейстере, з вами все гаразд? 

— Я в повному порядку, тільки не повністю вдягнений, — відповів Мокр. 

Він нахилився через бортик ванни, підняв крилатого капелюха і вдягнув його на голову. 

— Увійдіть. 

Мер Сто Лата був низеньким, схожим на птаха чоловічком, який чи то став мером зовсім нещодавно і одразу після високого й огрядного попередника, чи то вважав, що мантія, кілька футів якої волочаться по землі, та нагрудний ланцюг, який звисає аж до талії, є справжніми проявами цьогорічної моди серед муніципальних сановників.  

— Е... Джо Верблюдс, пане, — нервово сказав він. — Я тутешній мер... 

— Справді? Приємно познайомитися, Джо, — сказав Мокр, салютуючи склянкою. — Вибачте, що не встаю. 

— Мені шкода, пане, але ваш кінь, е, хвицьнув трьох чоловіків і втік. 

— Справді? Ніколи з ним такого не бувало, — заявив Мокр. 

— Не хвилюйтеся, пане, ми його спіймаємо, і в будь-якому разі ми знайдемо коня, щоб ви могли повернутися назад. Хоча наважуся сказати, що це буде не так швидко. 

— Кепсько, — сказав Мокр, зручніше вмощуючись у повній льодинок воді. — Ганьба. 

— О, я знаю про вас все, пане Губперук! — сказав мер, змовницьки підморгуючи. — У поштовій сумці було кілька примірників «Часу»! Людина, яка досягає чого хоче, — ви з таких. Людина, сповнена енергії, — ви з таких! Людина, яка мені до душі, — ви з таких! Ви здатні зірку з неба дістати, о так! Ви бачите мету і летите до неї на всій швидкості! Я теж такий у бізнесі! Прийшов, побачив, переміг — геть як я! Це п’ять, пане!  

— П’ять чого? — не зрозумів Мокр, тривожно соваючись у своїй ванні, вода в якій стрімко робилася нудно-теплою. — А, — він потиснув простягнуту руку. — А який у вас бізнес, пане Верблюдс? 

— Я виробляю парасольки, — відповів мер. — І я вам скажу, що саме час поставити семафорну компанію на місце! Ще кілька місяців тому все було чудово — тобто вони, звісно, дерли з клієнтів безбожно, але повідомлення хоча б потрапляли куди треба, і то зі швидкістю стріли — а тепер у них самі ламання та ремонти, і при цьому, зверніть увагу, вони ще більше підвищують тариф! І ніколи ж не скажуть, скільки потрібно чекати, постійно у них «незабаром». І постійно у них «Вибачте за тимчасові незручності» — навіть табличку таку в себе на вході в контору повісили! Тепло та людяно, як кинутий в людину кинджал, саме як ви в газеті казали. То знаєте, що ми зробили? Пішли до міської семафорної вежі й серйозно поговорили з юним Дейві — він хлопець достойний, — і він передав нам усі нічні семаграми до Анк-Морпорка, які не вдалося надіслати. Як вам, га?