Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Він бачив, що вона всміхається, записуючи. Потім вона сказала:
— Я ж правильно вас зрозуміла, авжеж? Ви готові доставляти повідомлення семафорної компанії?
— Безумовно. А транзитні повідомлення можна передати на семафори «Шляху» в Сто Латі. «Рука допомоги» — наше друге ім’я.
— Ви впевнені, що не «Нахабство»? — сказала Сахариса під сміх натовпу.
— Я впевнений, що не розумію вас, — заявив Мокр. — А тепер, якщо ви...
— Ви хочете знову обскакати семафорників, чи не так? — перебила журналістка.
— А це, певне, такий журналістський термін? — сказав Мокр. — Я ніколи не брав участі в кінських перегонах, а якби й брав, то до чого тут семафорники? А тепер, якщо ви дозволите, я маю доставити пошту, і вирушити мені треба до того, як Борис кого-небудь з’їсть... знову.
— Можна зовсім останнє запитання? Чи дуже значну частину душі ви втратите, якщо Отто зніме ваш від’їзд?
— Гадаю, я не матиму підстав заперечувати, якщо моє обличчя не буде відображено аж надто чітко, — відповів Мокр, тим часом як Помпа вже склав чашею свої глиняні долоні, щоб допомогти йому залізти на коня. — Наш жрець, знаєте, дуже на цьому наполягає.
— О, щодо «жерця» не сумніваюся, — зіронізувала панна Кріпслок, старанно виділивши лапки інтонацією. — Між іншим, судячи з вигляду цього звіра, схоже, це наш останній шанс отримати ваше зображення. На вигляд він як чотиринога смерть, пане Губперук.
Коли Мокр всівся верхи, натовп затих. Борис, однак, майже не помітив нової ваги на власній спині.
«Поглянь на це так, — подумав Мокр. — Що ти можеш втратити? Життя? Але тебе вже повісили. Ти у світі янголів. І вже справив на всіх пекельно сильне враження. Чому вони купують марки? Бо ти влаштував їм виставу...»
— Ви тільки попередьте, пане, — попрохав один з Гобсонових конюхів, матляючись на мотузці, що стримувала коня. — Ми б не хотіли бути поруч, коли його відпустимо!
— Секундочку, — швидко сказав Мокр.
У перших рядах натовпу він помітив постать; на ній була сіра обтисла сукня, і, поки він дивився на неї, вона нервово видихнула в небо хмарку цигаркового диму, поглянула на нього і знизала плечима.
— Як щодо вечері сьогодні, панно Любесерце? — гукнув він.
Голови роззяв почали обертатися в її бік. Почулися смішки й кілька підбадьорливих вигуків. Вона кинула на нього блискавичний погляд, який мав би лишити від нього тільки відбиток на оплавлених залишках стіни за його спиною, а тоді уривчасто кивнула.
Не виключено, що там можуть бути приховані персики...
— Хлопці, пускайте! — скомандував Мокр, відчуваючи в серці піднесення.
Конюхи порскнули врозтіч. Світ затамував подих, а тоді Борис миттєво перейшов від спокою до шаленого танцю дибки, гамселячи бруківку копитами задніх ніг, тим часом як передні несамовито матлялися в повітрі.
— Чуттофо! Дершіть його!
Світ побілів. Борис здурів.
Розділ 7-А
Борисів характер — Похмура вежа — Пан Губперук остигає — Дама з булочками на вухах — Запрошення прийнято — «Скринька пана Робінсона» — Таємничий незнайомець
Свого часу Гобсон намагався зробити з Бориса коня для перегонів, і це могло б мати великий успіх, якби цей кінь не мав незнищенної звички одразу після старту кидатися на найближчого суперника, а на поворотах продовжувати мчати прямо, перестрибнувши огорожу. Однією рукою Мокр тримав капелюха, носаки черевиків застромив під підпругу, а другою рукою вчепився за вуздечку, тим часом як Брод-Вей пролетів повз нього весь в одну мить, люди та екіпажі змішалися в одне суцільне марево, а зустрічний вітер ледь не вдавив його очні яблука в мозок.
І тут поперек з’явився фургон — а от жодної можливості керувати Борисом як не було, так і не з’явилося. Гігантські м’язи випнулися, і в один довгий, повільний, безгучний момент кінь і вершник пропливли над фургоном.