Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Уся справа в принципах, пане Губперук, — твердо сказала жінка. — Нікому чоловічого роду не можна перебувати в дамській кімнаті. З цього рано чи пізно виходять всякі шури-мури. Я такого не терпітиму, пане Губперук.
Мокр мовчки дивився на неї. А тоді перевів погляд на пана Помпу, який, як завжди, був неподалік.
— Пане Помпо, чи існують причини, які завадили б одному з ґолемів взяти нове ім’я? — спитав він. — З метою уникнення шуромурства?
— Ні, Бане Губберук, — прогуркотів ґолем.
Мокр знову повернувся до панни Маккаларіят.
— Ім’я «Ґледіс» зійде, панно Маккаларіят? — спитав він.
— «Ґледіс» уже задовільно, пане Губперук, — сказала панна Маккаларіят, не намагаючись приховати тріумфу. — Звичайно, вона повинна бути належним чином вдягнена.
— Вдягнена? — пробелькотів Мокр. — Але ґолеми не... їм не... вони не мають... — почав він, але завагався під її поглядом і спасував. — Так, панно Маккаларіят. Щось бавовняне, в клітинку, я гадаю, пане Помпо?
— Я Все Організую, Поштмейстере, — запевнив ґолем.
— Так все буде правильно, панно Маккаларіят? — покірно спитав Мокр.
— Поки що, — прорекла та тоном, що давав зрозуміти, як вона шкодує про відсутність приводу для подальших присікувань. — Мої умови, Поштмейстере, знає пан Шеляг. Я ж повернуся до належного виконання своїх обов’язків, інакше відвідувачі знову почнуть красти пера. З них, знаєте, ока спускати не можна.
— Хороша жінка, — сказав Шеляг, коли вона полишила їх, сповнена самоповаги. — Панна Маккаларіят у п’ятому поколінні. Дівоче прізвище, звичайно, зберігається з професійних міркувань.
— Вони виходять заміж?
З натовпу навколо однієї з саморобних стійок долинув сталевий голос:
— Негайно покладіть перо на місце! Я їх що, народжую?
— Так, пане, — сказав Шеляг.
— І вони відкушують чоловікам голови після шлюбної ночі? — поцікавився Мокр.
— Я на цьому не розуміюся, мій пане, — промимрив Шеляг, червоніючи.
— Але в неї ж навіть вусики є!
— Так, пане. В цьому прекрасному світі завжди знайдеться що завгодно на який завгодно смак, мій пане.
— Ви казали, є й інші охочі у нас працювати?
Шеляг просяяв.
— Саме так, мій пане. Це через ту статтю в газеті, мій пане.
— Ви маєте на увазі, в сьогоднішній?
— Гадаю, і в ній теж, мій пане, — сказав Шеляг. — Але, гадаю, здебільшого через статтю в обідньому випуску.
— Який ще обідній випуск?
— Про нас там уся перша шпальта! — гордо повідомив Шеляг. — Я лишив один примірник у вас на столі в кабінеті...
Мокр тицьнув старому в руки сумку з поштою зі Сто Лата.
— Візьміть... розсортуйте, — промовив він. — Якщо у нас дійсно достатньо пошти для ще однієї доставки, знайдіть якого-небудь хлопця, який рветься до праці, посадіть на коня і нехай везе. Особливо хай не квапиться; ми назвемо це нічною доставкою. Скажіть, нехай зустрінеться з мером і вранці повертається зі свіжою поштою, скільки б її не було.
— Це правильно, мій пане, — підхопив Шеляг. — Ми могли б робити нічну доставку і до Псевдополя та Квірма, мій пане, якби могли міняти дорогою коней, як роблять поштові диліжанси...
— Чекайте, а чому б нам не задіяти власне поштові диліжанси? — перебив його Мокр. — Прокляття, та вони ж навіть і називаються досі поштовими диліжансами, так? І ми ж знаємо, що вони нишком беруть будь-які вантажі. Що ж, Поштамт повертається. Вони возитимуть нашу пошту. Знайдіть того, хто в них головний, і так йому й скажіть!
— Так, пане, — Шеляг засяяв ще більше. — Ви ще не думали, як ми збираємося доставляти пошту на Місяць, мій пане?
— Не все одразу, пане Шеляг!
— Аж не схоже на вас, мій пане, — бадьоро зауважив Шеляг. — Все і одразу — це ближче до вашого методу!
«Хіба хочеш? Мусиш!» — думав Мокр, підіймаючись сходами до кабінету. Але потрібно ворушитися. Він завжди мусив ворушитися. Все його життя тривало в русі. Рухайся швидко, бо ж ніколи не знаєш, хто або що за тобою женеться...
Він спинився на півдорозі.
А пан Помпа?
Ґолем не покидав Поштамту! Не намагався за ним гнатися! Це тому, що він, Мокр, їздив у справах пошти? І як же довго можна бути відсутнім у справах пошти? Можливо, йому вдалося б інсценувати власну смерть? Старий добрий фокус «купа-одягу-на-березі-моря»? Треба про це подумати. Все, що йому потрібно, — це добра фора. Як насправді мислять ґолеми? Треба спитати панну...