Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Після 3100 року до н. е. матеріяльна культура Верхнього Єгипту швидко поширилася на всю долину Нілу. Можливо, нижньоєгиптяни (чи добровільно, чи через потребу не програти змагання) наслідували верхньоєгипетський спосіб життя подібно до того, як на кілька тисяч років раніше відбувалася експансія землеробства, чи до того, як культура Уруку розповсюджувалася в тогочасній Месопотамії. Проте цього разу ми маємо явні свідчення, що населення Верхнього Єгипту, зорганізоване в державу, зростало швидше, ніж сільське населення Нижнього Єгипту, й що політична уніфікація частково зводилася до південно-північної колонізації.
Попри всі спільні риси експансія Уруку в Месопотамію після 3500 року до н. е. та верхньоєгипетська експансія після 3300 року до н. е. мали різні наслідки. По-перше, саме тоді, коли Нармер/Менес/Король Скорпіон після 3100 року до н. е. взявся підкорювати Нижній Єгипет, експансія Уруку раптово припинилася. Сам Урук згорів, а більшість пізніших поселень з матеріяльною культурою в урукському стилі збезлюділи. Чому — лишається загадкою. Коли близько 2700 року до н. е. в текстах постає більше інформації, південні месопотамійці, що тепер називали себе шумерами, були поділені між тридцятьма п'ятьма містами-державами, кожна зі своїм боговитим королем. Після розпаду Уруку найбільшим західним осередком став об'єднаний Єгипет.
Чому Єгипет та Месопотамія розійшлися, досі ніхто не пояснив. Можливо, Єгипет, із його єдиною річковою долиною та дельтою, кількома оазами та пустельним оточенням, було легше завойовувати, ніж Месопотамію з двома річками, численними притоками, де міг триматися опір, та навколишніми горбами, де було чимало цілком життєздатних суперників. Чи, можливо, Нармер тощо просто приймав кращі рішення, ніж нині безіменні королі Уруку. Чи, може, вирішальним був якийсь цілком інший чинник. (До цього питання я повернуся пізніше.)
Є ще одна велика відмінність між Месопотамією та Єгиптом. Шумерські королі проголошували себе богоподібними, а єгипетські королі проголошували себе богами. Серіял про Зоряну браму, відгалузок від фон-Денікенової книжки, пропонує просте пояснення: Нармер та його гурт були справжніми космонавтами, тоді як королі Уруку були просто друзями космонавтів. Але хоч як це привабливо простолінійно, немає жодних свідчень на підтвердження, тоді як є досить багато свідчень про те, що фараони (так називали єгипетських королів) дуже багато робили заради пропагування свого образу в ореолі боговитости.
Самовибожнювання більшість теперішніх людей сприймають як психічний відхил; п'ять тисяч років тому це також не було загальником. То як то сталося? Нармер та його друзі не залишили звітів (боги не мусять пояснювати свої вчинки), тому найліпший ключ до розв'язку міститься у значно пізніших оповідях про Александра Великого з Македонії. Александер завоював Єгипет 332 року до н. е. та проголосив себе фараоном. Борючися за владу з власними генералами, він вважав за потрібне поширити чутку, що він, подібно до раніших фараонів, справді був богом. Македонці сприйняли це не надто серйозно, тому Александер підвищив ставки. Коли його армія досягла теперішнього Пакистану, він зібрав десятьох місцевих мудреців і наказав їм, під загрозою смертної кари за неправильну відповідь, відповісти на десять його найглибших запитань. Коли дійшла черга сьомого мудреця, Александер спитав його: "Як може людина стати богом?"[93] Філософ відповів просто: "Якщо зробить те, чого людина зробити неспроможна"[94]. Легко собі уявити, як Александер шкребе потилицю та гадає: "Чи я знаю когось, хто нещодавно зробив таке, чого ніхто досі зробити не міг? — І, мабуть, сам собі дає очевидну відповідь, — Так. Це я. Я здолав Перську імперію. Цього не міг зробити жоден смертний. Я — бог, і годі почуватися погано після вбивства друзів, що мені заперечували".
Можливо, Александер чи його прихильники все це вигадали, але насправді реальність цієї оповіді важить не більше, ніж той факт, що 320 року до н. е. найкращим способом, у який король міг поширити ідею про свою боговитість, були надлюдські військові здобутки. Можна лише здогадуватися, чи такий спосіб був найкращим трьома тисячами років раніше, але, об'єднавши долину Нілу, Король Скорпіон, Нармер та/чи Менес безперечно зробили те, чого годі було сподіватися від смертної людини. Самовибожнювання стало прийнятним, мабуть, саме через злиття боговитого короля з великим завойовником.
93
"Як може людина...": Plutarch, Life of Alexander 64 [укр. переклад Йосипа Ко-бова: Плутарх. Порівняльні життєписи. Александр. Київ, "Дніпро", 1991].
94
Переклад Йосипа Кобова.