Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Художник Філіп Отто Рунґе, який надихався уявленням Ґьоте про архетипну рослину, розважався, малюючи квіти та називаючи їх «Геометрична волошка», «Лілея зі світла», «Amaryllis formosissima». У такий спосіб він намагався вхопити в породжуючих їх схемах секрет походження живих форм[775].
5. Спіраль та звивиста лінія
Ґьоте, який був візуалістом, «бачив» фундаментальний закон природних феноменів у двох силах — полярності та інтенсифікації, які, на його думку, породжують подвійний рух рослини по вертикалі та спіралі. Він «бачив» його, адже для нього цей закон представлений у емблемі спіралі чи кадукеї[776], які уособлюють фундаментальну тенденцію вегетації.
Цілком ймовірно, що Паскаль мав на думці зовсім інший «звичний» для природи рух, коли писав:
Природа діє поступом, itus et reditus [відхід і повернення], вона йде й повертається, потім заходить далі, потім на двічі меншу відстань, потім — на більшу, ніж будь-коли, тощо. Так відбуваються морські припливи, так, здається, ходить сонце[777].
Як і спіраль, цей рух припливу і відпливу нагадує хвилеподібну форму. Починаючи з доби Відродження художники були дуже уважні до цієї форми руху, що є одночасно феноменом природи та елементом живопису й скульптури. Вони називають цей рух «звивистою лінією», що її можна спостерігати у хвилях, полум’ї, деяких положеннях тіла та, зрозуміло, у русі змії. Мікеланджело був, вочевидь, першим, хто звернув увагу художників на важливість такого типу лінії для вираження грації та життя[778]. Що стосується Леонардо да Вінчі, ось яку пораду він дав художнику:
Уважно розглядай контури кожного тіла, спосіб його звивання. Ці вигини належить вивчати окремо і з’ясовувати, чи відносяться вони до опуклості у формі арки, чи до увігнутості у формі кута[779].
Як зазначав Ервін Панофскі, «гримаси та ракурси образів маньєристів можуть бути пояснені тільки за умови їх пов’язування з уявою тих, хто їх споглядає»[780]. Це зобов’язує глядача обходити статую, щоб бачити завжди новий, проте щоразу незавершений її вигляд. У XVIII столітті, у своїй праці «Аналіз краси» Гоґарт постає як теоретик ужитку звивистої лінії, яку він розглядає як найпрекраснішу з усіх ліній, як лінію краси[781]. Звивиста лінія, на думку Гоґарта, потребує не дво-, а тривимірного простору. Він показує це на прикладі лінії, що піднімається догори по спіралі навколо конуса. Пізніше зігнуту лінію знайдуть у Jugendstil[782].
Тому не дивно, що Ґьоте, автор есею про схильність вегетації до спіралі[783], був дуже уважний до цієї теорії Гоґарта і сподівався знайти в ній загальний закон природи:
Коли жива істота досягає своєї завершеної форми, вона любить звиватися, як ми це бачимо на прикладі рогів, кігтів, зубів; якщо вона згинається та обертається навколо себе у звивистій лінії, маємо у результаті грацію та красу[784].
Враховуючи це, каже Ґьоте, Гоґарт знайшов лінію краси у її найпростішій формі. Давні використовували такі лінії, щоб зобразити роги достатку, які гармонійно переплітаються у обіймах богинь[785].
У цю традицію вписуються розмірковування Фелікса Равесона про метод навчання малюнку[786]. На думку Равесона, художник повинен передусім сфокусувати свою увагу на звивистості, що є рухом породження форми, замість того, щоб надавати першочергового значення лініям, які замикають речі в їхніх контурах: «Таємниця мистецтва малюнку полягає, таким чином, у відкритті у кожному окремому предметі окремого способу, у який упродовж усієї своєї довжини рухається певна звивиста лінія, яка є чимось на кшталт породжуючої вісі, як головна хвиля, що поширюється через поверхові хвилі»[787]. Деякі сторінки «Філософського заповіту» Фелікса Равесона, написані з 1896 по 1900 рік, відштовхуються від цієї методології мистецтва малюнку, щоб піти ще далі. Тут автор намагається відкрити те, що він називає «методом та законом природи», що є, зрештою, чимось на кшталт таємниці природи. Равесон вважає, що цей закон можна впізнати у пульсації, притаманній рухові серця; у піднятті та спуску, діастолі й систолі, тобто, зрештою, у коливанні хвиль:
775
Див.: La peinture allemande à l’époque du romantisme. Catalogue de l’exposition à l’Orangerie des Tuileries. — Paris, 1976. — P. 184.
776
Див. мою статтю, що цитується вище, в прим. 50 (В електронній версії — примітка 770. — Прим. верстальника).
777
Паскаль Б. Думки, § 771 Лафюма / Пер. А. Перепаді, О. Хоми.
778
Lomazzo G.P. Trattato dell’arte délia pittura, scoltura et architettura. — Milan, 1585, цитується y 1753 році В. Гоґартом (Hogart W. L’analyse de la beauté / Tr. O. Brunet. — Paris, 1963. — P. 140).
779
Див.: Richter J.P. The Literary Works of Leonardo da Vince. — London, 1939. — T. I. — n. 48. — P. 29. Я зобов’язаний атрибутуванням цього тексту Леонардо да Вінчі моєму другові Луї Франку, за що я йому щиро вдячний.
780
Panofski Е. Essais d’iconologie… — P. 258—259.
781
Hogart W. L’analyse de la beauté… — P. 182. Втім йому на цьому шляху передує французький фізик і математик Антуан Паран (1666—1716), див.: Brunet О. Introduction // Hogart W. L’analyse de la beauté…; Dobai J. William Hogart et Antoine Parent // Journal of the Warburg and Courtauld Institutes. — 1968. — N. 31. — P. 336—382.
782
Про це питання див.: Podro М. The Drawn Lines from Hogart to Schiller. Sind Briten hier. Relations between British and Continental Art, 1680—1880. — München, 1961. Див. також статтю: Düsling W. Schönheitslinie // Historisches Worterbuch der Philosophie. Bd. 8. — 1992, в якій на жаль не йдеться ні про Равесона, ні про Берґсона, ні про Мерло-Понті.
783
Goethe J.W. Spiraltendenz der Végétation, HA, Bd. 13, S. 130 u.w.
784
Goethe J.W. Fossiler Stier, HA, Bd. 13, S. 201.
785
Ґьоте є більш критичним стосовно тих, кого він називає «хвильовиками» чи «змієвиками» (див.: Goethe J.W. Der Sammler und die Seinigen, HA, Bd. 12, S. 92—93), закидаючи їм брак сили.
786
Потрібно прочитати дуже переконливі сторінки, які світлої пам’яті Д. Жаніко присвячує теорії звивистої лінії у Равесона, Берґсона та Мерло-Понті (Janicaud D. Une généalogie du spiritualisme français. Aux sources du bergsonisme. Ravaisson et la métaphysique. — La Haye, 1969. — P. 11, 53—56). Його досягненням є висвітлення непорозуміння, характерного для інтерпретацій Леонардо да Вінчі усіма трьома філософами.
787
Ravaisson F. Dessin // Buisson F. Dictionnaire de pédagogie. — Paris, 1882. — P. 673.