Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Коли Ґьоте говорить, що мистецтво є найкращим екзегетом природи, він хоче дати зрозуміти, що естетичний досвід дає змогу підгледіти певні закони, які могли б пояснити всю різноманітність природних і живих форм. Так само Роже Каюа у своїй «Узагальненій естетиці» зазначає, що те, що схеми, які він називає «природними приписами», тобто схеми, які породжують форми, є нечисленними[766]. Він, також, намагається вловити геометричні фігури, обрані природою, наприклад, спіраль, та підгледіти «величезну канву, що визначає форму кристалів, раковин, листя, квітів»[767].
Коли кажуть, що мистецтво продовжує природу чи діє відповідно до її методу, потрібно зробити уточнення. Людське мистецтво ніколи, в будь-якому разі до нашого часу, не змогло відтворити того, що є особливістю природи — її спонтанність. У Канта є чудові сторінки, присвячені нашому інтересу до краси природи, який відразу ж зникає, якщо ми розуміємо, що йдеться про імітацію, якою би досконалою вона не була[768]. Витвори людського мистецтва, зокрема у галузі техніки, можуть досягати високого ступеня досконалості і створювати враження перевершення природи. Проте ніщо не перевершить досконалості живої істоти. Ґьоте сказав про це: «Якою витонченою та прекрасною є жива істота! Як вона добре адаптована до своєї ситуації, наскільки вона справжня, наскільки вона є!»[769]. Наскільки вона «є»! Природу характеризує саме ця екзистенційна присутність, яку ніяк не можна імітувати і яка постає перед нами. Це непояснювана таємниця природи.
4. Полярність та приріст
Ґьоте намагався відкрити Форми-типи Природи — те, що він називав первісними феноменами (Urphänomene), наприклад, первісну рослину. Ці Форми-типи він пояснював фундаментальними законами, що у загальний спосіб керували усіма природними рухами. Йдеться, зокрема, про дві сили: полярність (Polarität) та інтенсифікацію чи приріст (Steigerung), дію яких можна побачити, наприклад, у примноженні рослини[770]. Справді, подвійний рух по спіралі та вертикалі, притаманний цьому процесу, відповідає фундаментальному ритму природи, визначеному опозицією Polarität — «подвоєння», та Steigerung — «ошляхетнення» чи «інтенсифікації». Все, що постає, каже Ґьоте, повинно розділитися, щоб постати. Розділені частини починають шукати та знаходять одна одну, вони можуть знову з’єднатися […]. Це нове об’єднання може реалізуватися через подолання, в міру того, як розділене своєю чергою посилюється (sich streigert), а згодом зв’язок посилених частин створює щось третє, нове, вище, неочікуване»[771]. Завдяки подвоєнню та опозиції протилежностей природа спричинює появу якоїсь вищої форми екзистенції, що примирює та долає протилежності. Завдяки вертикальній та спіральній опозиції, опозиції чоловічого та жіночого начал, з архетипної рослини поступово постає «несподіванка» квітки, а потім — «несподіванка» плодів, і у такий спосіб вона у формі, що долає поділ, віднаходить свою первісну андрогінність. Ця архетипна рослина є взірцевою моделлю великого закону природи, що упорядковує всі природні чи людські процеси. У поемі «Метаморфоза рослин», де Ґьоте звертається до своєї дружини, Крістіани Вульпіус, він описує цей рух рослини до єдності, що долає поділ та, розширюючи значення символу, застосовує цю модель до будь-якого життя і будь-якого кохання:
Відтепер кожна рослина сповіщає тобі про вічні закони, кожна квітка розмовляє з тобою більш зрозумілою мовою. Водночас, якщо ти побачиш тут ієрогліф богині[772], то впізнаватимеш його всюди, навіть якщо його обриси зміняться: у гусениці, яка повільно повзе, у метелика, який пурхає, у людині, яка моделюючи саму себе, змінює притаманну їй форму. Можна, також, розмірковувати про те, як із зародку першої зустрічі потроху розвивається спокійна звичка, як потужно розквітає у наших грудях дружба, як, зрештою, Кохання породжує квіти та плоди. […] Священна Любов надихає на взаємність почуттів, як на свій найпрекрасніший плід, на єдність у баченні речей, щоб у гармонійному спогляданні, як досконала єдність, пара дісталася вищого світу[773].
Цей універсальний закон застосовується також до художньої творчості. Ґьоте використовуватиме його при створенні своїх літературних праць. Їхня структура визначається тим, що Ґьоте вважає двома двигунами природного зростання, полярністю та інтенсифікацією[774].
766
Caillois R. Esthétique généralisée… — P. 25.
767
Caillois R. Méduse et Co… — P. 53. Сигналізуємо додатково, про існування «біоніки» — науки, яка вивчає процеси природи з метою винайти механізми, що імітують живий світ.
768
Кант, Критика здатності судження, § 42.
769
Goethe J.W. Voyage en Italie… — P. 188—189.
770
На цю тему див.: Hadot P. Emblèmes et symboles goethéens. Du caducée d’Hermès à la plante archétype // L’art des confins. Mélanges offerts à Maurice de Gandillac / Publiés sous la dir. d’A. Cazenave, J.-E Lyotard. — Paris, 1985. — P. 431—444.
771
Goethe J.W. Polarität // Sophienausgabe. — Weimar, 1887. — Bd. 11. — S. 166.
772
Йдеться про Ізіду, див. нижче, параграф 19.
773
Переклад Г. Ліхтенберґера відворений у: Carossa H. Les pages immortelles de Goethe / Tr. J.F. Angelloz. — Paris, 1942. — P. 152. Недавній переклад можна знайти у: Goethe J.W. Poésies / Tr. fr. et préf. R. Ayrault. — T. 2. — P. 459.
774
Bianquis G. Etudes sur Goethe. — Pari, 1951. — P. 63. Див. також два параграфи — «Полярність» та «Метаморфоза» у: Salm P. The Poem as Plant. — Cleveland-London, 1971. — P. 48—78.