Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Із цього есею, який породжує чимало думок, я зверну увагу лише на одну ідею: було би дуже добре, якби людина завжди нагадувала собі, що вона сама є природною істотою та що природа у її різноманітних маніфестаціях часто окреслює дії, які видаються нам власне мистецькими; а отже існує, таким чином, глибинна єдність природи та мистецтва. Спонтанне мистецтво природи проявляється, наприклад, у «малюнку» крил метелика чи показовій розкоші (що не може пояснюватися винятково потребою збереження життя) квітів чи пір’я птахів, які створюють враження (зрозуміло, у якійсь антропоморфній перспективі), що вони хочуть бути побаченими нами[745]. Шопенгауер наполягав на важливості цього антропоморфного бачення, яке, зазначає він, «межує зі сновидінням», проте змушує нас відчути тісний зв’язок між мистецтвом і природою. Натякаючи на аромати та кольори квітів, він пише: «цікаво бачити, зокрема, з якою наполегливістю рослинний світ звертається до нас і, так би мовити, змушує нас його споглядати»[746]. «Навіяти чи підтвердити цю ідею може тільки дуже інтимне та уважне споглядання природи», додає він. Він щасливий від того, що цю ідею можна знайти вже у св. Августина, який казав, що оскільки рослини самі не здатні пізнавати, вони вочевидь хочуть, щоб їх пізнали[747].

Відповідно до формули Ойґена Фінка, який таким чином підсумував думку Ніцше, «людське мистецтво саме по собі є космічною подією»[748]. Такою насправді була велика інтуїція Ніцше, починаючи з його першої праці «Народження трагедії з духа музики», де він говорить про естетичні інстинкти природи. Протягом усього свого життя він залишатиметься вірним цьому уявленню[749]. Увесь світ є мистецтвом[750]. Він є витвором мистецтва, що породжує себе[751]. Адже, в очах Ніцше, будь-яке створення форм є мистецтвом[752]. Природа вирізьблює всесвіт форм, множить надзвичайне різнобарв’я, розгортає у просторі всю гаму звуків. Людське мистецтво є складовою частиною цього всесвіту видимості і (Ніцше часто це повторює) саме цією видимістю потрібно «захоплюватися».

У розділі «Різні шляхи вивчення природи» своєї книги «Теорія сучасного мистецтва», Пауль Клее пише: «діалог із природою залишається для художника умовою sine qua non. Художник є людиною; він сам є природою, шматочком природи у просторі природи […], створінням на землі та створінням у всесвіті, тобто створінням на одному небесному тілі поміж інших»[753]. Ту саму тему можна знайти у Поля Клоделя: «Наші витвори та засоби не відрізняються від витворів природи»[754].