Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
З подібними листами М. Чеботарів звертався й до полковника О. Шаповала, але також не одержав відповіді. 1 червня 1932 р. в часописі «Канадійський фермер» колишній начальник військової контррозвідки опублікував свої спростування на звинувачення в тому, що «він арештував і розстріляв полковника Болбочана і зробив це самовільно проти волі військ й Головного отамана», які були висунуті проти нього з боку УВО. Як зазначав інформаційний звіт Товариства запорожців, М. Чеботарів «визнав всі ці обвинувачення не тільки за безпідставні, але й за абсолютно неправдиві та злісні інсинуації» 402. Публікуючи цю інформацію, Товариство зазначало, що О. Шаповал видрукував у американському часописі «Січ» (Чикаго) уривки з листів М. Чеботаріва до нього і звернувся до всіх козаків і старшин, які мали якусь інформацію у справі П. Болбочана, із закликом подавати її до газети. До цієї ініціативи прилучилося й Товариство запорожців, зазначивши, що «нарешті прикра нам справа, що й досі нами гостро відчувається буде належно висвітлена і виявиться правдивий перебіг цій сумній справі» 403.
Можна стверджувати, що відтоді почали з’являтися публікації про полковника П. Болбочана, його останні дні та страшну смерть. Проте тривалий час ці матеріали в основному не виходили за рамки мемуарного жанру. Віднайдені документи слідчої справи, протоколи надзвичайного військового суду, листування між головними особами військового проводу УНР дають сьогодні можливість з набагато більшою достовірністю проаналізувати причини та хід трагічної «справи П. Болбочана».
Трагічна смерть колишнього командира Запорізького корпусу була одним з наслідків упертого небажання тогочасних соціалістичних провідників УНР шукати шляхів класового та політичного примирення задля побудови держави. Однобічна соціальна орієнтація політичного проводу і, відповідно, звуження соціальної бази українського руху в результаті напівбільшовицької політики у сфері державного будівництва, що супроводжувалося відчуженням т. зв. експлуататорських класів, не могло не породжувати подібних драматичних подій. Чимало надзвичайно освічених фахівців з неабияким професійним досвідом і культурним потенціалом, необхідним для утвердження української державності, дуже часто ставали невиправданим об’єктом «класової» ненависті й безпідставних цькувань.
Армія УНР, яка тривалий час будувалась за «законами революційної доби», а не на фаховій основі, не уникнула вторгнення партійно-політичного доктринерства, що негативно позначилось на її загальному становищі та спричинилося до поразок на фронтах.
Однак уже в міжвоєнний період українська громадськість в еміграції, представлена різними політичними течіями, зуміла оцінити полковника Петра Болбочана як патріота й державника. Цілком очевидно, що він — військовий фахівець, не заангажований у партійно-політичну боротьбу, займав послідовну національно-громадянську позицію у взаєминах з проводом УНР. Він намагався дистанціюватися від політичних інтриг, керуючись насамперед державними інтересами так, як він їх розумів, діючи при цьому досить прямолінійно. У результаті йому не вдалось уникнути гострого конфлікту з владою. На жаль, П. Болбочан припустився низки непродуманих (щодо доцільності) кроків, і це дало можливість противникам трактувати його дії як провокаційні, спрямовані на повалення уряду. Суд над п. Болбочаном був проведений з надзвичайним упередженням до підсудного, без дотримання будь-яких процесуальних норм і фактично перетворився на розправу тодішніх лідерів УНР з діячем, в якому бачили політичного противника. А вирок суду був однозначно невиправданим і надто суворим.
Історія діяльності та загибелі П. Болбочана стала не лише його особистою трагедією. У ній, як у дзеркалі, відбилися всі проблеми тогочасного державотворчого процесу в цілому і військового будівництва зокрема. Справа П. Болбочана показала неспроможність багатьох тогочасних політиків зрозуміти його позицію: «Кожен вояк ще мусить бути й громадянином, а кожен громадянин — вояком».