Листя землі. Том 1

Темної серпневої ночі підступав повстанський загін до помістя Журавських, а німці — ні про що не здогадувались. Ніжилися вони в постелях по флігелях та хатах по-міських, на дворищі економії, а старшина їхня разом з військовим комендантом та молодим паном Журавським — у домі панському. Ніжилися німці в постелях, але вартові їхні не дрімали. А тут ще й пси завалували по всьому селу, скрадливий рух повстанців почувши.

Вів свій повстанський загін Никифор Калша берегом Синявки. І вивів він хлопців через сад панський, по схилу гори, до будинку Журавських, де комендант і свита його. Вивів він загін до будинку панського, а на терасі уже німці залягли, у самих підштаниках, але з гвинтівками добрими, і кулемет із флігелька, де Уляна Несторка колись проживала, як служила у панів, вогнем у сад плюється. Степан Коряка — той із людьми своїми підступав од воріт головних. І кинув він бомбу, цілячи у вікно комендатури, але попала вона у стовпа телефонного, невидимого уночі, і вибухнула бомба, Степанові життя молоде обірвавши. Розгубилися повстанці, наглу смерть свого ватажка побачивши. А німці, набоїв не шкодуючи, кулями ніч прошивали. І осипалося листя тополь вздовж дороги в помістя, кулями посічене, і падали люди на землю разом з листям тополь, і вже не підводилися, кров'ю гарячою землю поїли. І відступали повстанці до самої цегельні, у глинища глибокі, маючи на думці вздовж Невклі, попід кручами, що від куль німецьких затуляли, у ліси Синявські податися. А вже підступав берегом Невклі до села Пакуля загін повстанців, що його сам Борис Говоруха, Портартуровцем прозваний, із лісів Синявських привів. І свої своїх не впізнали у пітьмі нічній, за німців чи гетьманців одне одного прийняли. І зчинилася люта стрілянина між своїми.

І полягло у тую ніч людяк пакульських та із сіл довколишніх як маку, ой полягло!

А перед світом підступили німці із Радуля, стрілянину зачувши, хоч дроти телефонні й перерізали хлопці. А пакульський гарнізон — теж натиснув, підмога сил додала, і взяли повстанців у лещата, і тікали хлопці ярами у степ, і кидалися з круч у Невклю, хто плавав добре, І пливли на Варягів острів, а з острова — до сиволозького берега. Лише Никифор, син Осначки, і вивів загін свій з малими втратами: до порома, що в березі стояв, вони прорвалися. І пливли вони на веслах та жердинах через Невклю, а вже сонце з-за Чорного лісу підводилося. Ударили по них німці з гармати, але туман рожевий, наче кров'ю, за ніч пролитою, напоєний, стелився низько над водою, і пором щасливо сиволозького берега дістався.

Тольки Савку Малаху, що рулював на поромі, ранило, дак яго в Козероги на руках хлопці однесли, і тамошня дєвка виходила, йон на тій дєвці послєй і женився.