У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Зокрема аналіза поїздки Т. Драйзера допомагає оцінити найважливіший зв’язок між політикою і повсякденністю, чи пак побутом. Саме з «азіятськими» звичаями й умовами повсякденного життя в СРСР у першу чергу стикалися західні візитери, і ці явища одразу ж викликали в них асоціяції з економічною, культурною, «азіятською» відсталістю. Втім, мало хто з них, фінансово зацікавлених у миролюбному фіналі поїздки, висловлювався пре це вголос — на відміну від Т. Драйзера, чиї повсякденні враження від Росії безпосередньо й щоразу впливали на зміни в його політичних оцінках.
Так, спочатку Т. Драйзер прямо й опосередковано порівнював усе, ще бачив у Країні Рад, із промисловою цивілізацією Америки, себто тим, ще він активно захищав за кордоном і не менш активно засуджував удома. Саме тому, що Радянський Союз прагнув до модернізації, у результаті якої мусила зникнути багатовікова відсталість, — що мало для Т. Драйзера ще більше значення, ніж захист Радянським Союзом пригноблених, — письменник розбавляв різку критику і скарги з приводу умов життя СРСР численними похвалами на адресу радянської країни. «Я, звичайно, над ними злегка жартую, але мене в них щось інтригує, — нотував американський сибарит. — Вони мені позитивно подобаються. Я прощаю їм усі їхні гріхи, усі їхні недогляди і провини — навіть їхню жахливу їжу».
Теодор Драйзер. 1918 рік
Натомість згодом, через погіршення його самопочуття, стосунків із коханкою, а також побутових умов за межами столиці Т. Драйзер виявляв усе більшу антипатію до тих самих народних мас, на захист яких він так часто виступав. «Подібні на отару маси викликають у мене відчутті нудоти. Мої враження про Росію назавжди зіпсовані через холод і бруд». Р. Кенел, яка повсюди супроводжувала письменника, згадуючи у своїх власних подорожніх нотатках його розмови «про санітарію, тарганів і клопів», сама зауважує в типово драйзерівській манері те, як їм дали «гуляш, через який Бела Кун розпочав би ще одну революцію». «Так, мене хвилює думка про те, що в Москві — точніше, скрізь у Росії — я не зможу смачно і добре харчуватися, — підтверджував Т. Драйзер. — Після мого приїзду пройшло усього небагато часу, але я починаю усе більше звертатися до горілки — до чистої горілки, до горілки з чаєм, до горілки в десерті — для того, щоб полегшити собі процес харчування».
Таким чином, перебуваючи в СРСР у 1927—1928 роках., Т. Драйзер обурювався тим, що нормальний побут, який сприймався ним за необхідний ступінь комфорту, для радянського населення був неймовірним і видавався буржуазною розкішшю. Зокрема, супроводжуюча Р. Кенел відзначала чіткий зв’язок між змінами в настрої письменника та якістю їжі й житла. Тісний зв’язок між поглядами американського Містера-Твістера на радянську версію комунізму і його сприйняттям російського «бруду» кілька разів доводився до відома ВОКС.
Утім, сам письменник не крився, публікуючи у «Чикаґо дейлі ньюс» 1928-го року свої враження від подорожі Країною Рад. Погляди Т. Драйзера були зведені в цій публікації в одне парадоксальне ціле, що представляло собою типове для письменника дивне сполучення похвал і навмисно різкої критики. Він з перебільшеним ентузіязмом виражав свою «величезну радість» з приводу радянської антирелігійної політики, таланта радянських керівників, розмаху житлового будівництва, а також нових шкіл і наукових установ, що виникали по всій країні. Але тут-таки письменник заявляв, що все це — досягнення «видатного гурту ідеялістів» (тобто більшовицького керівництва), а не влади «трудящих». Заодно він виставляв себе довічним «індивідуалістом», що підтримує «індивідуальне прагнення до удосконалювання». Далі знову пов’язував національний характер, радянську політику й побут.