У задзеркаллі 1910—1930-их років

Випадок Теодора Драйзера унікальний хоча б тим, що, на відміну від решти зарубіжних письменників, фінансово зацікавлених в симпатії до них Країни Рад, у «справі» автора «Американської трагедії» (1925) — так само, як в історії В. Беньяміна — складно замішані політика й любов, світоглядні зміни і звичайнісінькі аспекти побуту. Відвідини Т. Драйзером СРСР також демонструють більш загальні механізми візитів іноземних інтелектуалів до Країни Рад — механізми, що вивчені менш ретельно, ніж політичне низькопоклонство.

Отже, Т. Драйзер був запрошений відвідати Радянський Союз восени 1927-го року з нагоди 10-річчя Жовтневої революції, і запрошений саме як «видатний діяч Америки». Інтелектуально сформувавшись між 1890-им і 1914-им роками, а також будучи фінансово незалежним письменником, автором трилогії «Фінансист» (1912), «Титан» (1914) і «Геній» (1915), Т. Драйзер належав до нью-йоркської богеми, мав купу любовних зв’язків і явно нудився «буржуазним» світом. Усе це, а також факт «сексуальної приналежности Т. Драйзера до тієї ж категорії, що й шимпанзе», про що значили його біографи, викликали зацікавлення радянською системою, «революційними» морально-статевими стосунками тощо. До речі, до Комуністичної партії США письменника не прийняли саме через його захоплення «практичними» досягненнями радянського соціялізму, а не глибоке розуміння комуністичної ідеології.

Хай там як, але приїхавши 1927-го року в СРСР, 58-річний Т. Драйзер, відвідавши Москву, Ленінград, Нижній Новгород, Київ, Харків, а також Крим і Закавказзя, знайшов тут чергове своє кохання. Ним стала 34-літня американка Рут Кенел, з якою письменник познайомився в Москві і яка мешкала тут уже п’ять років, займаючись перекладами Драйзера в Держвидаві та бібліотеці Комінтерна. «Безпартійна спеціялістка» і «не зовсім радянська жінка», як рекомендувала її своєму партійному начальству голова ВОКС О. Каменєва, на прохання самого Т. Драйзера повинна була супроводжувати його в подорожі Радянським Союзом, а згодом редаґувати подорожні нотатки.

Враження американського письменника від побаченого в Країні Рад, які він одразу почав фіксувати у своєму щоденнику і які згодом, а саме 1928-го року, вийшли окремою книгою «Драйзер дивиться на Росію» (1928), разюче різнилися від решти панегіриків з-під пера його зарубіжних колеґ-візитерів. У першу чергу це стосується важливої для Т. Драйзера теми національного характеру й загалом мотиву «Азії». У той час, коли Радянський Союз сприймався ним у якості потенційно проґресивного суспільного експерименту, сама «Росія» видавалася країною захоплюючою та екзотичною, але також відсталою, примітивною, азіятською і неохайною. Зокрема питання чистоти й санітарії, тема жахливо низької якости їжі й житла в СРСР, а також описи жалюгідного вигляду радянських людей займають у щоденнику Т. Драйзера значне місце. «Якщо ви знайомі із сьогоднішньою Росією, принаймні, якщо ви ретельні у питаннях санітарії, — зауважував письменник, — ви завжди будете обурюватися повсюдним брудом, і вас ніколи не буде залишати одна нав'язлива думка — про те, що в постелі можуть виявитися клопи, а в супі — тарган».