Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Основним взуттям чоловіків були чорні чоботи, але серед гірських мешканців значного поширення набули так звані моршенці, або ходаки, котрі являли собою шкіряну підошву, кінці якої були стягнені на нозі мотузком, ликом чи ремінцем. У лісових місцевостях з лика плели особливе взуття – личаки. Черевики – дуже давнє слов’янське взуття – теж були поширені на всій території України.
Узимку і чоловіки, і жінки вдягалися в кожухи з вичинених овечих шкур. А для теплішої погоди існували свита – одяг із цупкого вовняного матеріалу, часто пофарбований у яскравий колір і оздоблений вишивкою чи нашивками, ще легший кептар – у гуцулів, а жупан – у Центральній Україні. Жупан був традиційним вбранням запорожців. Часом замість жупана носили кунтуш – верхній розпашний одяг, який поширився у ХVІ ст.
Доповнювали національний костюм головні убори та зачіска. Чоловіча зачіска обмежувалася стрижкою певного типу: «у кружок», «до закаблука», «під скопку» та «під польку». Чоловічими головними уборами були капелюх, солом’яний бриль (який належав до вбрання бідноти), смушева шапка або ж кучма (шапка з каракульчі – хутра зі шкур ягнят каракульських овець).
Мініатюри старих рукописів свідчать про те, що слов’янські дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині проділом. Ця давня традиція впродовж сторіч зберігалась у побуті українських дівчат поряд зі звичаєм заплітати коси. Але для XIX – початку XX ст. розпущене волосся вже стало винятком і збереглося лише в обрядах. На Поділлі, зокрема, жінки розпускали волосся на знак жалоби під час похорону. На значній території України дівчата розпускали волосся на весіллях. Під час роботи волосся підв’язували або заплітали в коси.
Дівчата заплітали одну або дві коси. Зачіска з багатьох дрібно сплетених косичок – «дрібушок» – була поширена на Поділлі, Київщині та Полтавщині. Подільські дівчата вкладали коси на голові вінком. Дівчата на Волині та Поділлі заплітали коси вчетверо – «батіжком».
…в деяких місцевостях Прикарпаття був поширений старовинний звичай – вдвічі подовжувати власне волосся штучними «косами» з червоної бавовняної волочки? На Гуцульщині дівчата заплітали волосся в косу разом із ниткою-«шваркою», на яку нанизували ґудзики, прикрашаючи таким чином косу. Щоб закріпити косу, її ще густо й туго оплітали червоною вовною – «попліткою». Для збереження зачіски дівчата перев’язували кінці кіс на тім’ї червоною стрічкою. Усю зачіску прикрашали («закосичували») різними живими квітами.
На Закарпатті дівчата також заплітали волосся у дві коси – «плетіну». Голову перев’язували різнобарвною вовняною опояскою, а на потилиці залишали звисати жмутки червоної вовни – «бовтиці». На Покутті юнки розділяли волосся на тім’ї навпіл і заплітали над вухами коси – «китки», які укладали навколо голови подібно до вінка.
Дівчата лівобережної Наддніпрянщини у святкові дні зазвичай заплітали волосся в одну косу, яка вільно звисала на спину, а в будень – у дві, які вкладалися вінком навколо голови. На Правобережжі й у свято, і в будень дівчата заплітали волосся у дві коси, які вільно спадали на спину, а під час роботи закріплювалися навколо голови. На Полтавщині юнки інколи заплітали волосся в одну велику й кілька маленьких кіс.
Звичай прикрашати голову квітами в Україні був дуже поширеним. У народі так і говорили – «уквітчатися». Дівчата, заплітаючи волосся у дві коси, обвивали їх навколо голови й припасовували до них квіти. Скидалося на те, ніби дівчина надягла на голову вінок.
Українські дівчата ходили з непокритою головою, що було ознакою дівування.
Також до дівочого національного костюму належав вінок зі справжніх або штучних квітів, гілок, зілля, часто зі стрічками. Заміжня жінка не завжди стригла волосся, але завжди вкривала голову хусткою, наміткою або ж очіпком.
Намітка – це головний убір для виходу в люди, полотняний або тонкий прозорий видовжений відріз тканини, довжиною до 5 м, шириною близько 50 см, який зав’язували навколо голови поверх очіпка. Очіпком називали обов’язковий головний убір заміжніх жінок, що був або твердим (його шили подібно до шапки, на підкладці), або м’яким (його надягали під твердий очіпок або використовували як самостійний убір). Заміжня жінка знімала очіпок лише перед сном.
Головний убір жінки вважали найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які зав’язували хустки чи намітки, були складні й різноманітні.