Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
А втім, господині не обмежувалися побілкою, вони розписували стіни хат зовні. Найпростішим видом малювання, поширеним у XVIII ст. на Полтавщині, Київщині, Поділлі й частково на Закарпатті, було фарбування стін: передні, що зазвичай виходили на південь або схід, фарбували у світлі й холодні тони – білий, блакитний, синій або світло-зелений, задні зберігали природний колір глини: призьбу підводили червоною фарбою, як і двері та віконні прорізи (це символізувало очищення вогнем кожного, хто входив до оселі). Рослинні й геометричні орнаменти та фігурки птахів і тварин, поширені майже скрізь в Україні (за винятком північних районів Полісся і деяких районів Харківщини), розташовували в різних частинах фасадної стіни, а особливо під дахом, між вікнами та довкола вікон і дверей.
В українській хаті все перебувало на своєму місці, зумовленому не тільки тим, як краще було розпланувати простір, а й світоглядом народу.
На покуті (у святому куту, червоному куту), який розташовувався по діагоналі від печі, облаштовували домашній іконостас: над столом на причілковій та чільній стінах кріпили або виставляли на спеціальних поличках ікони, якщо хата не була курною. Перед образами завжди вішали лампадку або ставили запалені свічки в металевих свічниках. Для обрамлення образів виготовляли спеціальні рушники – «божники». На покуті перебували хатні боги, тут садовили найпочеснішого гостя та наречених, ставили дідух – останній обжинковий сніп, що символізував дух предків, збереження традицій і пам’яті роду.
…наш народ надавав священного значення хатньому сволоку? Це був символ міцності будови, міцності сім’ї й міцного здоров’я всіх мешканців оселі. На сволоку часто робили орнаменти й написи, які містили ще дохристиянські символи.
Інтер’єр української хати постійно змінювався. Якщо в будні долівка була незастеленою, то в неділю кожна господиня застеляла свіжопідмазану підлогу тканими ряднинами. Стіл, який у будень не застеляли чи застеляли грубою буденною скатертиною без візерунків, у неділю вкривали святковою скатеркою – вишитою або з тканим візерунком, на стіл ставили квіти. Квітами оздоблювали і покут, і сволок. Також прикрашали стіни витинанками чи іншими паперовими фігурками, які час від часу заміняли на новіші. Перед неділею хату обов’язково підбілювали й підмазували, поновлювали оздоби на печі та стінах. На Трійцю та на Івана Купала хату прикрашали свіжозібраними травами, овочами, квітами, віночками, букетиками, які освячували і протягом року використовували для лікування, обкурювання й інших магічних дій.
Зміни в інтер’єрі житла також були зумовлені сезонними роботами. Наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку ховали на горищі або в коморі, оскільки жінка займалася передусім польовими роботами.
Одяг
Український одяг надзвичайно барвистий, різноманітно оздоблений. Вбрання різних регіонів має свої особливості. Найбільш помітні відмінності в національному костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, Слобожанщині й Поділлі. Це стосується й традиційного одягу населення Подністров’я, Карпат, Полісся та Півдня України. Різниця полягала в матеріалах, прийомах створення, в окремих деталях: головних уборах, взутті, прикрасах; в орнаментах, особливо сорочок і поясного одягу; а також у способах носіння й об’єднання всіх частин одягу в завершений костюм.
Нерідко навіть сусідні села мали відмінності в одязі, не кажучи вже про гуцульський, лемківський чи русинський стилі традиційного одягу. Окрім того, варіанти одягу складалися під впливом сусідніх народностей. Наприклад, національний одяг жителів Полісся, Волині, Лемківщини, Бойківщини, Гуцульщини, Буковини має особливості, що формувалися під впливом культури поляків, румунів, південних слов’ян, угорців і навіть черкесів.
…у регіонах України традиційний одяг міг відрізнятися наявністю деяких речей, оздобленням і кольорами? Наприклад, у гірських районах надягали кептар – хутряну безрукавку, а мешканці Західної й Північної України носили лейбик – безрукавку із сукна.