Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Нудно, важко й порожньо! Нудно у Закревських, нудно в де-Бальменів, нудно в Галаганів, нудно в Тарновських!..

Од формули Котляревського: «Добрі люди полтавці» Куліш, придивившись, переходить до гоголівської гіпохондричної фрази: «Нудно на цьому світі, панове!» Тільки Жемчужніков, що з ним Куліш не розлучався в своїх мандрівках, заспокоював його і простою своєю прихильністю більше від усіх задовольняв Куліша.

— Я все сумую, — писав Куліш у листі з 21 серпня, — усе серце чогось ниє, і не можу заспокоїтись для якоїсь праці.

Наближалась осінь, жовкло листя. У глибині душі зростали сумніви й розчарування. Хололи ранки. Поля стояли порожні й голі. Перепадали дощі. Душа нудьгувала в самотній неулаштованості.

Кулішеві хотілося б піти геть від людей у самоту і, віддавшись цій осінній самоті, у ній заспокоїти свою стомлену стурбованість і невиразні поривання.

Дні минали біляві, хмарні й байдужі. Із спорожнілих ланів віяли вітри, по-осінньому вже холодні й вогкі.

Хотілося тепла й затишку.

— Хотілося б прожити десь у самоті, де ніщо не справляло б на мене негативного враження і де б душа моя озирнулась навколо себе і привела до ладу свої справи.

Цей настрій визначив маршрут дальших мандрівок Куліша.

Куліш відчув, що він для панів-поміщиків, а вони для нього — не «свої люди».

Залежачи матеріально від поміщиків, що субсидіювали його видавничу діяльність, Куліш намагається зберегти свою особисту незалежність. Із спроби налагодити приятельські з панами стосунки не вийшло нічого; на «приживальщика» у «добрих людей» Куліш не був придатний.

Хоч і в 50-ті роки українські книжки могли видаватись тільки в міру поміщицького меценатства, як і за часів Котляревського, але особисті стосунки з «меценатами» у Куліша були не ті, що в Котляревського. Куліш «Оди до князя Куракіна» не писатиме і, використовуючи грошову допомогу від поміщиків, розраховуватиме на інше середовище. Бо ж, кінець кінцем, він мріє про організацію не «поміщицько-панської» літератури, а літератури «народницької»: для народу й через народ! Меценатство поміщиків — тільки засіб для інших цілей і прагнень.

Кулішеві не сиділось у Линовиці, де вдруге Куліш був 27–28 серпня, і хоч він, як умовились були, мусив чекати там Л. Жемчужнікова з фургоном, але, не діждавшись свого приятеля, Куліш рушив звідти в Пирятин, а з Пирятина — на свій хутір Заріг (Баївщину).

— Скучно зробилося мені в Линовиці, дарма що Маня гарна й любезна дівчина. Поспішив я звідти, не дождавшись і Левка з фургоном. У Пирятині ночував і на другий день обідав у Любіцина, отставного штатного смотрителя, воспитателя Тарновських. Гарний дідусь! Дав мені своїх коней; і я приїхав до Бабуски. Бабуска здорова, тілько не бережеться і простуджується.