Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

Отоді в Тарновських, повернувшись із Сокиринець від Галагана до Качанівки, Куліш зазнайомився з двома калюжинськими панночками Милорадовичівнами.

У листі до дружини з 29 серпня р. 1856 Куліш писав:

— У Тарновських прожив я, вернувшись із Сокиринець, днів зо два. Приїхали туди дві панночки Милорадовичівни, котрих застав я в Сокиринцях. Гарнії панночки! Знають рідну мову й співають рідних пісень. Познакомивсь я з ними добре і, здається, надовго, бо душі щирі й простії. Старша обіщала положить на ноти всі пісні, які знає; а музикантка вона дуже добра. Гаг[22] знає їх, розпитай, то побачиш, як буде хвалить.

Калюжинці — невеличке село в 30 верстах від Прилуки в надзвичайно гарній мальовничій місцевості. Калюжинці майже зливаються (дві верстви) із Сокиринцями, родовим маєтком Галаганів, центром українофільського лівобережного панства.

Хто тільки з українських письменників середини XIX століття не бував у Григорія Галагана в Сокиринцях, як і в Тарновських у Качанівці? Колись Шевченко в повісті «Музикант» з великим захопленням згадував про цю частину Прилуччини, а Куліш чи не тут шукав собі, разом з етнографічними матеріалами, і ліричних емоцій для першої збірки «Досвітки»?

І от саме тут, у цьому куті Прилуччини, у безпосередньому сусідстві своїх гарних знайомих і свояків Галаганів, жили дрібні поміщики Милорадовичі. У родині одного з них, Григорія Івановича Милорадовича (1800—68), Куліш звернув увагу на двох дівчат Олександру та Марію. Григорій Іванович Милорадович був типовим дрібномаєтковим поміщиком; він мав тільки 88 «душ» кріпацьких і майже все життя поневірявся армійським офіцером[23].

Олександра Милорадовичівна головою стояла вище від звичайної поміщицької панночки середини XIX ст. Напівукраїнка, напівфранцуженка — мати її була француженка зі Швейцарії: Куліш двічі в своїх листах згадує Швейцарію як «рідну країну» Олександри Григорівни — вона сполучувала в собі властивості українки й вдачу француженки.

Прегарна блискуча красуня, ставна й граціозна Олександра Григорівна замолоду дуже веселу, життєрадісну вдачу мала і визначалася своєю добротою і веселістю. «Божественною красою», «гарною дівчиною», «панною між паннами» і всякими іншими голубливими епітетами визначає Куліш степову вроду калюжинської панночки[24].

Від матері вона перейняла барвисте шумування, жваву рухливість, блискучу й тонку гру мінливого настрою, деяку експансивність, рішучість, сміливість. Від матері ж вона перейняла й свої чудові вокальні здібності — вона грала на арфі й мала видатний голос, рідкісне своєю красою й силою драматичне сопрано. З великим захопленням виконувала вона численні українські пісні.