![Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/0/8/4/samotnij-mandrivnik-prostue-po-samotnij-dorozi-romanizovani-biografii-opovidannya-roman-download.jpg)
Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]
- Автор: Домонтович Віктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Спадщина
- ISBN: 978-966-2685-12-1
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]». Краткое содержание книги:
— Чого нудить світом, — звертається Куліш до дружини, — знаючи, що добро єсть на світі? Єсть воно і в моєму серці, а серце моє — твоє навіки (11/1—1857).
Він ладен говорити за мораль і за себе публічно, при всіх, з усією голосною одвертістю, з наголосами на особливо чутливих словах і з інтонаційними підкреслюваннями.
Ця моралізаторська манера Кулішева уже в 50-х р. здавалась декому старомодним педантичним провінціалізмом. Для нас вона потребує спеціальних пояснень.
Ми знаємо, що Куліш був літератор, журналіст, людина громадської акції, громадського призначення, що він умів змагатись у житті за певні громадські ідеали і користуватись при тому з усіх засобів, що з них реальні обставини давали можливість скористатись. І хоч він ніколи людиною своєкорисною не був, але й Франціском Ассізьким теж не прагнув бути. Хоч аскетичне чернецтво й не було за провідну мету його життя, але проте всім своїм вчинкам і всій своїй літературній діяльності він завсігди намагався надати прикмет своєрідного «євангелізованого просвітительства». Як ми бачили, навіть у свої звичайні відношення до звичайних людей він намагався внести отеє «моралізаторське просвітительство», ствердити свою християнську гідність.
Важка, непроста людина!
Від його добродійства дхне тверезістю, розміркованістю й навмисністю.
Куліш не любив Лева Толстого, а тим часом у них багато спільного. Їхнє євангелізоване просвітительство, їхній пуританський моралізм — вияв однієї доби, коли в моді було писати про «благородные стремления», «сочувствие всему прекрасному», про «силу любви, которую в душу каждого вложило провидение», або ж про закон, що є в серці кожного, робити добро.
Для обох письменників, так неподібних один до одного, властива та сама холоднувата розсудливість. їхня проповідь добра — робота розуму, тенденція, моралістичний утилітаризм[21].
Куліш вірив у непорушність моралі, в її абсолютне значення. Він вірив у мораль, чутливість і сльози. І ніколи сумніву не мав у моральності своїх вчинків. Вихований на сентименталістах, він не ухилявсь од того, щоб проповідувати мораль, чутливість і сльози скрізь, де траплявся для того щасливий випадок і де згоджувалися його слухати.
Викликати чутливі сльози, — в цій приємності Куліш ніколи не міг собі відмовити.
Людина холоднувата й стримана, Куліш був тієї думки, що зворушеність серця є необхідна й головна риса в людині, що намагається бути культурною: письменником, істориком чи просто людиною громадською.
Куліш і Толстой у своїх сердечних взаєминах із жінками — надзвичайно подібні. Листуючись із Валерією Арсеньєвою (рік 1856—57), Толстой намагається перевиховати її, передати їй свої погляди на родинне й громадське життя. Його листи повні повчальних вказівок, педагогічних порад, моральних нотацій. Він намагається керувати життям дівчини. Він ставиться до неї швидше як учитель до учениці, ніж як закоханий до нареченої.
В одному з листів своїх Лев Толстой пише:
— Я знов викладаю («преподаю»), та що робити, я не розумію без цього взаємин із людиною, яку кохаю. І ви мені тоді викладаєте, і я цьому радію дуже, коли ви праві. В цьому то й є кохання. Не в тому, щоб у «пупунчика» цілувати руки (і вимовити гидко)…
В другому листі з 12 грудня 1856 Толстой до неї ж пише:
— Ви сердитесь, що я тільки й умію читати нотації. Ну, отже бачите, я вам пишу мої думки про те, як жити, про те, як я розумію добро, і таке інше — це все думки і почуття найдорожчі для мене, що я їх пишу ледве не зі сльозами на очах (вірте цьому), а для вас це нотації й нудьга.
Кохати й навчати це було те саме.
Таке ставлення Толстого до Арсеньєвої, таке саме ставлення Куліша до Мані де-Бальмен і до Милорадовичівни, з якою він познайомився тоді ж у серпні р. 1856 в Качанівці. Їхнє кохання — просвітительське. Просвіщати дівчину — мета й виправдання кохання.
З Линовиці від де-Бальменів Куліш поїхав у Качанівку до Тарновських. Тут, у Качанівці, він знайшов відповідну аудиторію, що охоче слухала його моралізаторські й сентиментально-ідилічні навчання.
Як Л. Толстой негативно ставився до Жорж-Занда, так не любив Жорж-Занда й Куліш. Хоч качанівське товариство і вважало Жорж-Занда за найкращого письменника, але Куліш мав сміливість протиставити Жорж-Зандові Квітку та його «Марусю».
В Качанівці Куліш — метр. Він проповідує себе, проголошуючи як гасло ім’я Квітки. Квітчина «Маруся» служить йому засобом викликати сльози й зворушити чутливість тих щирих сердець, що, незважаючи на модний жорж-зандизм, ще знаходилися в принадній владі сентиментальних традицій.
21
«Важно отметить, что в нем [Толстом] потребность любви и добра была не чисто естественного происхождения, как он утверждал обо всех людях, а отчасти возбуждена рассуждением. В 1859 году, в письме к гр. А. А. Толстой, он свидетельствовал, что это убеждение — что жить надо для других — сложилось у него в результате двухлетней мучительной и вместе радостной душевной работы на Кавказе, т. е. в 1851—2 гг., и что она навсегда останется его убеждением. И тут же он дает свое обоснование этому догмату: жить надо для других — „чтобы быть счастливым вечно“. Эта утилитарная апология добра, вполне рассудочная, повторяется многократно и в его повестях, и в других его писаниях, начиная с 1852 года… И он искренно силится так жить: „По доброму делу в день — и довольно“ (запись в дневнике 1857 года)». (М. Гершензон. Л. Н. Толстой в 1855—62 гг. «Мечта и мысль Тургенева». — 1919. — Ст. 144).