![Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/0/8/4/samotnij-mandrivnik-prostue-po-samotnij-dorozi-romanizovani-biografii-opovidannya-roman-download.jpg)
Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]
- Автор: Домонтович Віктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Спадщина
- ISBN: 978-966-2685-12-1
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]». Краткое содержание книги:
До цього листа потрібні коментарі. Не все залишається тут ясним, і важко й необережно було б ставити крапки над «і» там, де таке підкреслення може стати за перебільшення й тим обумовити аберацію уяви.
Коли, посилаючись на вищенаведений лист з 16 серпня, можна припустити, що справа йде про роман з дівчиною-кріпачкою де-Бальменів, який зав’язався у Жемчужнікова в Линовиці, то деякі фрази з листів, писаних 17 серпня й З вересня, натякують на якусь нібито фальшиву нещирість у відношеннях де-Бальменів до Куліша. Запевняючи, що він буде робить щире добро для де-Бальменів, говорячи: «Моя добрість!», Куліш обвинувачує де-Бальменів, що ті «кривлять проти нього душею».
Яка реальна цінність цього обвинувачення? Важко відтворити лінію реальної фактичности там, де ми маємо справу з особою, що всіх людей розцінює, посилаючись на свою доброзичливу благість.
Ті дані, що були в нашому розпорядженні, не дають підстав сказати, що саме примусило Куліша розчаруватись у де-Бальменах, але тут варто зупинитися на одній рисі, що завсігди помітна була в Кулішеві й дуже різко виявилась в отому протиставленні «морального себе» «неморальним де-Бальменам». Листи 1856 року дають багато матеріалів для визначення цієї моралізаторської риси в Кулішевому характері.
Листи року 1856, що в них Куліш описує своє перебування в серпні й вересні в Україні, збереглися майже всі. У Куліша було багато вільного часу, і він повільно й докладно день за днем, година за годиною описує як зовнішні свої враження, пригоди, зустрічі й розмови, так і внутрішні свої переживання, настрої й почуття.
Листування з дружиною р. 1856 набувало характеру детального записування всіх щоденних подій; листи в своїй докладній повноті й інтимній щирості, з багатьма автохарактеристиками й самовизначеннями обертаються в сторінки зі щоденника. Про свої листи завсігди Куліш казав, що в них подано ввесь його життєпис, але тільки серпневі листи 1856 року, сполучені докупи, мають цінність щоденника з усіма особливостями, щоденникові властивими.
Як відомо, Куліш писав щоденник року 1846. Поруч із цим щоденником треба поставити листи «щоденникового типу» року 1856.
Порівнюючи щоденник року 1846 з цими щоденникового типу листами року 1856, ми повинні визнати, що вони майже не відрізняються між собою. Візьміть будь-яку сторінку, писану в 40-ві роки, і порівняйте її з рядками, датованими 17 серпнем 1856, ви побачите, що, незважаючи на десятилітній термін, моралістична манера Куліша залишилася незмінна. Він той же моралізатор, людина, упевнена в бездоганності своєї моральної вдачі.
Фраза: «Чи вже трудно держаться хоч на такій висоті, як ми з тобою? Мабуть, що й така висота не для всякого по силах…» — ця фраза типова як для 50-х, так і для 40-х років. Куліш був завсіди високої думки про користь, яку він приносить ближнім, про чистоту свого серця й про чистоту свою як письменника.
Він ніколи не був ворог розпливчастих фраз і загальних місць, коли в ці фрази був вкладений ідеалістичний зміст. Він любив високі слова, філософічні афоризми й сентенції і з охотою виписував їх у своїх листах, як-от, приміром, у листі до Н. В. Тарновської:
— Доброта и благость души спасает наше сердце от многих мук, и потому поставим их целью жизни, а все прочее пускай будет только их условными формами.
Або ж у листі до дружини 12/1—1857:
— Роблю я добро, шануючи себе самого, бережусь лихого діла… Треба угождати тільки Богові, а Бог говорить нам через наше серце. Хто серце своє очистить од усякої скверни, той зробить його храмом Божим, і з його тільки благість і милосердіє.
Він не зупинявся, коли говорив про себе: «Душа моя завсігди силкується по-божому і по-святому» (16/VIII—1856); не затримував пера, писавши про «свою жизнь, вечно устремленную к пользе ближних» (25/ХІІ—1856. Плетньову).